Гендель як великий селекціонер

До диплома було два шляхи.

Один, більш складний і більш довгий, - закінчити університет.

Інший шлях - більш короткий – здати у Відні перед спеціальною комісією імперського міністерства культів і освіти іспити на право викладати предмети в класах. Але в підсумку він не здав іспити.

3 квітня 1851 року «учительський корпус» училища прийняв рішення запросити для тимчасового заміщення професорської посади каноніка монастиря святого Томаша пана Грегора Менделя. Помологические успіхи Грегора Менделя дали йому право на зоряний титул і на тимчасове виконання посади суплента по природній історії в підготовчому класі Технічного училища. Однак усьому місту було уже відомо, що Мендель провалився у Відні на іспитах і високій кайзерівсько-королівській комісії офіційно позбавила його права викладати біологію.

У першому семестрі навчання він займався тільки десять годин в тиждень і тільки в Доплера.

В другому семестрі він займався в тиждень уже по двадцять годин. З них десять – фізикою в Доплера, п'ять у тиждень – зоологією в Рудольфа Кнера. Одинадцять годин в тиждень – ботанікою в професора Фенцля: крім лекцій по морфології і систематиці, він проходив ще спеціальний практикум по описі і визначенню рослин.

У третьому семестрі він записався вже на тридцять дві години занять у тиждень: десята година – фізика в Доплера, десять – хімія в Роттенбахера: загальна хімія, медична хімія, фармакологічна хімія і практикум по аналітичній хімії. П'ять – на зоологію в Кнера. Шість годин занять в Унгера, одного з перших цитологів у світі. У його лабораторіях він вивчав анатомію і фізіологію рослин і проходив практикум по техніці мікроскопії. І ще - раз у тиждень на кафедрі математики – практикум по логарифмуванню і тригонометрії.

Із сорока років і до кінця днів Мендель страждав від тучності. Тучність була в його роді спадкоємною: сестричка Терезія вважалася самою товстою жінкою в Хейнцендорфе.

У його монастирській квартирі був улаштований маленький звіринець. Там жив пійманий на одній із заміських прогулянок з учнями лисеня; жив їжак, що іноді залазив у його чоботи; жили миші – білі і сірі, котрих він схрещував, хоч ніхто і не розумів навіщо.

Він як і раніше багато працював у саду, займався бджолами і растниями. Розводив квіти. Прищеплював груші. Навіть вирощував в оранжереї ананаси. Він облаштував собі участок спеціально для якихось досвідів, крихітний – 35 на 6 метрів – палісадник під вікнами прелатури. Ділянку він одержав ще у 1854-му – у перший рік своєї роботи в реальній школі. Проте прелат Напп міг вже упевнитися, що врожай експериментів, що збере тут патер Грегор, не пропаде, адже ще влітку 1853-го у Відні на засіданні зоолого-ботанічного суспільства знову прийнятий у його склад преподобний студент Мендель уже зробив доповідь про біологію шкідника редису, ріпи і капусти – метелика. Гусениці цього виду спустошили в попередньому році городи Моравії. Нещастя осягло і Хейнцендорф і Брюнн, а до таких подій з діда-прадіда селянин Мендель не міг залишатися осторонь, і він вирішив розібратися в ньому так, як личило людині з університетської лабораторії: прийнявся копатися в городній землі, але не лопатою, а пінцетом, і знайшов у коренеплодах гусениць. І звичайно ж, Привіз їх у Відень в акуратній дерев'яній шухлядці. Прорізав у сточених гусеницями редисках віконечка, щоб спостерігати за поводженням личинок, що уже впали в заціпеніння. Спостерігав за ними всю зиму, вивів з них метеликів і описав їх.

Друга праця пішла швидко. Бути може, Мендель сам навіть не очікував, що так вийде. Комах-шкідників було в ту пору безліч. Дотримуючись законів, тоді ще невідомим, комахи зненацька бурхливо розмножилися, заповнювали посіви, і настільки ж зненацька їхня навала раптом припинялася. У 1853-м і 1854-м постраждали не одні городи, але ще і плантації гороху. Ворог значився в ентомологічних працях під ім'ям горохової зерноїдки. Мендель, звичайно, розумів, що проведені їм спостереження можуть зацікавити і Коллара і зоолого-ботанічне товариство. Він, навіть розраховував, що його запросять у Відень зробити нову доповідь, і – щоб зацікавити в цьому вчителя – послав Коллару лист, що починався так:

«Високошановний пан Директор!Дозволю собі повідомити про Злочинця, що серйозно спустошив за два останніх роки околиці Брюнна. Це гороховий зерноїд. Цей звір у минулому році майже знищив велику частину гороху ще в поле, а зібраний врожай зробив неїстівним для людини из-зи того, що перезимував у зернах. Нещастя досягло настільки великих масштабів, що торгова інспекція найчастіше не дозволяла на ринках привезений на продаж горох.