ЛЕОНАРД ЕЙЛЕР (1707—1783 pp.)
15 квітня 1707 p. в Швейцарії в сім'ї сільського пастора Пауля Ейлера народився син Леонард. Батько Леопарда за молодих літ вивчав математику під керівництвом відомого професора Якоба Бернуллі. Інтерес до математичних знань не залишав пастора протягом усього життя. Не дивно, що, навчаючи сина грамоти, батько збудив у нього інтерес до математики.
Діставши початкову домашню освіту, Леонард вступив до гімназії у м. Базелі. Хлопець мав гостру пам'ять і допитливий, кмітливий розум. Він швидко і легко опановував курс наук, а у вільний час відвідував в університеті лекції з математики, які читав Иоганн Бернуллі.
йоганн Бернуллі звернув увагу на неабиякі математичні здібності хлопчика і почав працювати з ним окремо. Леонард подружився з синами Йоганна — Миколою і Даніїлом, які поглиблено вивчали фізику і математику. Дружба з братами Бернуллі і визначила дальший життєвий шлях Леопарда Ейлера.
В університеті Ейлер вивчав філософію, теологію, давньоєврейську мову і медицину, але дедалі більше захоплювався математикою і фізикою. У 1723 р. Ейлер склав екзамени на магістра наук. Це надавало йому право викладати гуманітарні науки і філософію.
На конкурс, оголошений Паризькою академією наук, Ейлер подав свій перший науковий твір про розміщення щогл на кораблях. У цій праці юнак, який ніколи не бачив ні моря, ні морських суден, користуючись законами математики і фізики, обґрунтував міркування про найвигідніше розміщення щогл на судні. Працю було відзначено премією і опубліковано в академічному збірнику. На той час авторові було лише 20 років.
Діставши право на викладання в університеті, Ейлер повинен був пройти ще жеребкування, щоб зайняти вакантну посаду. Проте до цієї процедури його, як дуже молоду людину, не допустили, і Леонард залишився без роботи.
На той час у Петербурзі за указом Петра Першого було створено Академію наук. Уряд розіслав у європейські країни, зокрема і в Швейцарію, листи, в яких запрошував учених на роботу до Академії. У 1724 р. до Росії прибули Микола і Даніїл Бернуллі, а навесні 1727 р. і Леонард Ейлер.
Ейлер знайшов у Петербурзькій Академії наук широке поле для наукової діяльності. Академії були підпорядковані університет і гімназія. Досить швидко опанувавши російську мову, молодий учений читав там лекції з фізики і математики, друкував багато статей у періодичних академічних збірниках, брав участь у роботі екзаменаційних комісій університету, гімназії, військових офіцерських шкіл, створював фундаментальні праці з усіх галузей математики, займався багатьма суто практичними справами. Разом з Даніїлом Бернуллі у 1732 р. він розробив техніку підняття великого дзвона в Москві. Через три роки після цього Ейлер включився в роботу географічного департаменту Академії наук і багато працював над створенням географічних карт Російської імперії. Для складання точних карт треба було провести багато астрономічних обчислень. На це завдання академікам потрібно було кілька місяців. Ейлер узявся виконати цю роботу за три дні і додержав свого слова. Але внаслідок надзвичайно напруженої праці вчений захворів на нервову гарячку. Під час хвороби в нього витекло праве око.
Протягом перших восьми років перебування в Петербурзькій академії наук Ейлер був відомий порівняно вузькому колу вчених. Увагу багатьох учених до Ейлера привернула його праця «Механіка, або наука про рух, викладена аналітичне», що вийшла у 1736 р.
У 1738 р. Ейлер одержав премію Паризької академії наук за працю про природу вогню і теплоти, а в 1739 р. опублікував трактат з музики, в якому виклав теоретичні основи будови музичних інструментів. Надруковану через рік працю Ейлера про теорію морських припливів і відпливів вважали чудом математичного аналізу, застосованого для глибокого розкриття причин одного з явищ природи. Так за чотирнадцять років роботи в Петербурзькій Академії наук Ейлер здобув славу світового вченого. За цей час він опублікував у мемуарах Академії близько 60 наукових праць.
З 1740 р. для Росії настав важкий час: це був період регентства Бірона. Становище Академії стало хитким. Малоосвічений і малокультурний псевдовчений Шумахер, який очолював Академію, не поважав учених, знущався з них, затримував їм плату, а з тими, хто чинив опір його безглуздим розпорядженням, розправлявся з допомогою поліції.
Багато вчених-іноземців після закінчення строків контрактів виїжджали з Росії, навіть достроково залишали роботу під різними приводами. Посилаючись на погані кліматичні умови, Ейлер клопотався про дозвіл на виїзд до Берліна і 29 травня 1741 р. одержав його. Вченому присвоїли звання почесного члена Академії, призначили щорічну пенсію і в свідоцтві записали, що в будь-який час він може повернутися в Росію і працювати в Академії.Ейлер зайняв посаду директора математичного відділу Берлінської академії. Тут він щороку публікував від трьох до дев'яти праць. Крім того вчений не поривав зв'язків з Петербурзькою Академією наук. Він систематично повідомляв її про технічні винаходи і наукові відкриття закордонних учених, брав участь в організації і проведенні конкурсів, оголошених Академією, давав теми конкурсних робіт, рецензував надіслані на конкурс праці. Як почесний член Академії він регулярно надсилав туди свої статті. Ейлер дбав і про підготовку російських учених. Він був учителем, наставником С. К. Котельникова, С. Я. Румовського, М. Софронова.