Дж. Локк

Формою людського мислення є здатність розрізнення, її різновидами Локк уважає дотепність і здатність суджен¬ня. Мислення Дж. Локк намагається уявити як розвинені-шу і складнішу форму сприймання. Найважливішими фор¬мами активної діяльності розуму у Локка є поєднання. порівняння, абстрагування й узагальнення. Саме такою активністю мислення відрізняється від суто пасивної здат¬ності — голого сприймання. Завдяки цим видам розумової діяльності з простих, безпосередніх ідей зовнішнього і внут¬рішнього досвіду виникають більш складні й опосередко¬вані ідеї.

Намагаючись пояснити походження усіх знань, у тому чис¬лі загальних і абстрактних понять, із найпростіших, елемен¬тарних актів чуттєвого сприймання. Л'^к ді.тііть усі ідеї на прості й складні. Прості ідеї—це вихідний матеріал пізнавальної діяльності, аонп — початкові елементи досві¬ду, своєрідні атоми, на які розкладаються усі наші знання. За' власною волею людина як суб'єкт пізнавальної діяль¬ності може поєднувати, порівнювати, так або інакше опе¬рувати простими ідеями, створювати з них похідні або складні, але вона не спроможна ані створити, ані зруйну¬вати спричинені зовнішніми об'єктами прості ідеї. Отже, активність людського розуму суттєво обмежена. «Пану-У цьому положенні відображається матеріалізм Дж. Локка, який стверджує залежність людини та її сві¬домості від зовнішніх, матеріальних причин. Водночас Локк підкреслює і певну активність людини як у реально¬му житті, так і в пізнанні. У своїх взаєминах із світом лю¬дина й активна, й пасивна. У пізнанні вона активна у творенні складних ідей, але пасивна у сприйманні простих. Такий механічний поділ значно спрощує процес пізнання, а в деяких випадках і викривляє його. Так, у чуттєвому сприйманні світу, що утворює фундамент людського пізнан¬ня, людина виявляється у Локка тільки пасивним сприйма-чем зовнішніх дій, а саме чуттєве сприйняття уподібнюєть¬ся ним дзеркальному відображенню. Воно — суто механіч¬ний процес. Відчуття він порівнює із дзеркалом, а дію зов¬нішньої причини, що викликає їх, розглядає як механічний поштовх. У той же час активність людського розуму, яка спрямована на створення складних ідей, нічим у нього не обмежується і набуває характеру довільної діяльності. В результаті зникає будь-яка різниця між такими фантас¬тичними ідеями, як, наприклад, кентавр, і серйозними на¬уковими поняттями, що відображають реальну дійсність.

Викликає сумнів і саме поняття простої ідеї, адже вся¬ка простота, як і складність, відносні. Скажімо, ідея числа, яку Локк наводить як приклад простої, ідеї, насправді є надзвичайно складним науковим поняттям. Навіть, здава¬лося б, елементарне відчуття кольору, як справедливо за¬значає Лейбніц, є досить складною властивістю.

Отже, найгрунтовнішим видом розумової діяльності, таким, що лежить в основі інших, є складання або поєднан¬ня простих ідей. Ця синтетична операція, як зазначалося, пов'язана з поняттям субстанції, аналізові якого Локк при¬діляє досить багато уваги. І це не випадково, адже поняття субстанції було одним із центральних метафізичних понять у філософії XVII ст. Дж. Локк розрізняв емпіричні субстан¬ції (окремі речі) і загальну субстанцію. Щодо існування перших у нього немає жодного сумніву, а поняття загальної субстанції, навколо якого якраз і будуються метафізичні системи, викликає у Локка досить скептичне ставлення. Існування такої субстанції проблематичне, а її ідея — тем¬на і неясна. Вона, на думку Дж. Локка, є винаходом само¬го розуму, його припущенням й існує швидше в нашій уяві, ніж у реальній дійсності. Коли ми не знаємо реальної при¬чини самостійного буття окремих якостей або не можемо пояснити, чому ці якості утворюють певну цілісність, ми просто вигадуємо ідею якоїсь підпори, на якій вони трима¬ються. «Не спроможні осягнути, як ці якості існують самі або одне в одному, ми припускаємо, що вони існують на якійсь загальній основі — носієві — і підтримуються нею. Цей носій ми позначаємо словом «субстанція» [23, 1, 347}. Іронізуючи над зусиллями філософів віднайти таку загаль¬ну основу речей, він порівнює філософське поняття субстан¬ції з тим слоном, на якому, згідно з віруванням давніх ін¬дійців, тримається Земля, і черепахою, на якій стоїть цей слон. «Субстанції й акциденції мало корисні у філософії»,— робить висновок Дж. Локк.

В онтологічному плані поняття загальної субстанції, на думку Локка, малозмістовне й не визначене, чуттєвим до¬свідом або рефлексією воно не дається, але функціонально його існування цілком виправдане. Річ у тім, що ідея такої субстанції потрібна з гносеологічної точки зору як умо¬ва можливості створення розумом складних ідей одинич¬них речей. Кожна ідея такої речі (ідея людини, коня, золо¬та, води тощо) нічого, крім поєднання простих ідей чуттє¬вого досвіду або рефлексії, собою не являє, доводить Локк. За своїм змістом вона є «тільки сполученням і «об'єднан¬ням різноманітних простих ідей» [23, 1, 347}. Але, з .іншого боку, одинична річ, або емпірична субстанція,— це не прос-

З цього визнання випливає дуже важливий висновок:

розум у своїй пізнавальній діяльності спирається на певні ідеї, які не мають досвідного походження, але відіграють у пізнанні важливу роль. Справді, досвід, за Локком, дає пізнанню матеріал, але розум, що обробляє цей матеріал, виявляється теж не порожнім. Звідки ж беруться у ньому ідеї на кшталт ідеї субстанції як такої? Локк не показує, яким чином, із яких чуттєвих ідей абстрагуються подібні поняття. Мабуть, це і не можливо зробити, адже розум по¬требує цю ідею з самого початку своєї діяльності, при скла¬данні з простих чуттєвих образів ідей «емпіричних субстан¬цій», або одиничних речей. Виходить, що розум сам створює цю ідею, не грунтуючись при цьому ні на зовнішньому, ні на внутрішньому досвіді. Змушений зробити такий висно¬вок, Локк заходить у суперечність із власною теорією пі¬знання, з принципом досвідного походження ідей.Від безпосереднього об'єднання простих ідей, що веде їо створення емпіричних субстанцій і модусів, відрізняється другий спосіб утворення складних ідей через їх співстав-лення і порівняння. Так виникають ідеї відношень. Серед них ідеї причинності, тотожності, відмінності та ін. До цього типу ідей належать і загальні ідеї. Концепція узагальнення Дж. Локка посідає важливе місце в його теорії пізнання. Значення цієї концепції виходить далеко за межі власне локківської філософії, а Його пояснення механізму утворен¬ня загальних понять набуло широкої популярності серед логіків.