Дж. Локк

Локк обстоює суверенність людського розуму рішучіше, ніж це робить Декарт. Відкидаючи існування вроджених ідей, він заперечує залежність людини від будь-яких над-індивідуальних інстанцій (духовна субстанція, бог) і стверджує, що істина може бути досягнута лише зусиллями людини у її взаємодії з речами. «Ми,— зазначає Локк,— імовірно, досягли б далеко більших успіхів у відкритті ро¬зумового та умоглядного знання, якби шукали його біля джерела, у дослідженні самих речей, і якби для знаходжен¬ня його послуговувалися більше власними, ніж чужими думками» [35, 1, 151}.

Відомо, що різниця між матеріалізмом та ідеалізмом у гносеології полягає передусім у певному розв'язанні пи¬тання про джерело знання. Згідно з матеріалістичною фі¬лософією цим джерелом е незалежні від свідомості матері¬альні речі. Саме такий погляд послідовно проводить Дж. Локк. Обговорюючи це питання, він недвозначно вка-'Зує на відмінність між ідеями, що виникають через відчут¬тя, та їхніми об'єктами—якостями речей. «Ідеї в розумі, якості в речах»,— пише він [35, 1, 183}. Ці якості є зовніш¬німи причинами ідей. Однак, визначившись у цьому питан¬ні, Локк указує на іншу проблему, а саме на проблему від¬повідності ідей їх об'єктам. На думку Локка, деякі ідеї відповідають якостям речей, що спричинили їх, подібні до них, адекватно відтворюють їхню об'єктивну природу. Такі якості та відповідні їм ідеї Локк називає первинними. Інші ж ідеї не подібні до своїх об'єктів, а ті якості, що відтво¬рюються цими відчуттями, існують лише завдяки нашій уя¬ві. Це так звані вторинні якості.

Первинні якості належать самим речам, вони невідділь¬ні від них й існують у них саме так, як сприймаються нами. Це—реальні якості: щільність, протяжність, фігура, рух (спокій), число. Вторинні якості власне речам не належать, а виникають лише у процесі їх чуттєвого сприймання. Це такі якості, як колір, смак, тепло, звук. Вони не існують незалежно від суб'єкта і тому вважаються уявними.

Отже, чуттєві образи мають цілком об'єктивні причини. Ними є первинні якості, бо вони властиві самим речам, але в разі, коли їх безпосередньо не сприймають наші органи відчуття, скажімо, через їхні малі розміри, вони діють як сили. Відчуття кислого, наприклад, є сумарний ефект дії на орган смаку гострих граней кристаликів кислоти, кожна з яких не сприймається окремо від інших. Тому чуттєвий образ не відтворює ці причини адекватно. «В самих тілах,— пояснює свою думку Локк,— немає нічого подібного до цих ідей. У тілах... є тільки здатність викликати в нас ці від¬чуття. І те, що в ідеї являє себе як солодке, блакитне або тепле, в самих тілах... є тільки певний об'єм, форма і рух непомітних часток» [35, 1,186}.Однак, незважаючи на існування об'єктивних причин, за своїм змістом ідеї вторинних якостей є суб'єктивними. Вони перестають бути образами об'єктивних речей, і в цьо¬му полягає загроза відриву чуттєвих образів від матеріаль¬ного світу. Цю ваду локківської гносеології мистецьки ви користав пізніше Дж. Берклі, автор суб'єктивно-ідеалістич¬ної версії сенсуалізму. Втім, з іншого боку, не витримує критики також інтерпретація ідей первинних якостей як повністю об'єктивних, оскільки будь-який чуттєвий образ органічно поєднує у собі об'єктивне і суб'єктивне, відобра¬жає об'єктивні якості речей, але водночас має у собі й від¬биток суб'єктивності. Спіноза в інтерпретації чуттєвих об¬разів стояв ближче до істини.

Вчення Дж. Локка про рефлексію свідчить, що його гне сеологічна позиція не зводиться до вульгарного сенсуаліз му, який усе розмаїття людських знань редукує до зовніш ніх відчуттів. Це вчення відображало багатий досвід філо софії у дослідженні внутрішнього, духовного світу людини Проте факт поділу Локком досвіду на зовнішній і внутріш ній іноді викликає сумнів у послідовності його матеріаліз му. Висуваються звинувачення у своєрідному гносеологіч ному дуалізмі, властивому локківській філософії. Однаї такі звинувачення позбавлені будь-яких підстав, оскільки внутрішній досвід виникає у Локка лише на грунті зовніш нього. «Ідеї рефлексії,— вказує він,— виникають пізніше» [35, 1, 157}. Рефлексія вторинна щодо відчуттів. Для того аби виникла здатність до самоспостереження, має існувати достатньо розвинений зовнішній досвід. Локк звертає ува¬гу на те, що душа починає розмірковувати над своєю ді¬яльністю лише згодом і здатна робити це тільки щодо здо¬бутих через відчуття ідей. Інакше кажучи, об'єктом реф¬лексії передусім є діяльність розуму з чуттєвим матеріалом, що виникає завдяки зовнішньому досвіду. Доводячи це по¬ложення, Дж. Локк посилається на факти розумового роз¬витку дитини. В перші роки свого життя, зазначає він, вона цілком захоплена зовнішнім світом, зовнішній досвід у неї переважає, і лише згодом, із розвитком цього досвіду, ди¬тина починає звертати увагу на свої душевні стани. Внут¬рішній досвід у Локка немовби надбудовується над зовніш¬нім, а це означає, що Локк не відходить від принципу сен¬суалізму.

Про це свідчить і той факт, що рефлексія у Локка має чуттєву природу, вона є різновидом чуттєвого сприймання. Він навіть називає її «внутрішнім почуттям». З огляду на це, вчення Дж. Локка про рефлексію принципово відрізня¬ється від поняття про рефлексію у Декарта або Лейбніца. Для Декарта рефлексія слугує актом чистого розуміння, у якому розкриваються найсуттєвіші (метафізичні) визна¬чення буття. Для Локка рефлексія — це різновид емпірич¬

Дж. Локк—один із засновників емпіричної психології, з характерним для неї методом самоспостереження (інтро¬спекції) . У розділі його «Досліду», в якому розглядаються ідеї рефлексії, Локк, власне, і викладає своє психологічне вчення. Привертає увагу в цьому вченні аналіз пізнаваль¬них здатностей людини. Найпершою такою здатністю люд¬ського розуму Локк уважає сприймання. Сприймання — пер¬ша для усіх наших розумових здатностей дія, той шлях, яким усі знання входять у наш розум. Сприймання розгля¬дається Локком як загальна властивість усіх вищих тва¬рин, що відрізняє їх від нижчих. У рослин, наприклад, не¬має здатності сприймання. Але це суто пасивна здатність, і розум тут ще не діє. Більш розвиненою формою сприйман¬ня є споглядання, себто здатність розуму затримувати, збе¬рігати на деякий час ідеї у полі свого зору. Інший спосіб такого зберігання є пам'ять, тобто здатність відновлювати в розумі ідеї, що зникли зі сприймання. Пригадування, як і споглядання,—це вже активні дії розуму. Важливу роль у цих діях відіграє увага.