Юрій Мушкетик

Письменник ще десять років тому завершує свій кращий істо¬ричний роман «Яса», який, проте, знаходить шлях до читача лише в роки перебудови.

Справді: панорамний твір, в якому постають Україна, Крим, Турція упродовж десятиліть, має кілька сюжетних ліній, пов'язаних з долями патріота Сироватки і його сина, турецького бранця Лаврі-на, гетьманів Дорошенка й Самойловича, зрадницького існування безпринципного Марка,— але й на цей раз в центрі зображення — життя кошового Запорозької Січі Сірка. Це і показ життя народу в трагічний період історії після смерті Богдана Хмельницького, коли беззахисний край облягли і зовнішні вороги (в особі рато¬борців Криму й лицемірних владик Туреччини, жорстоких, кривавих колонізаторів шляхетської Польщі й підступних, корисливих мос¬ковських царедворців) і свої, внутрішні, ті, що прирікали свій народ на безсилля і муки або класово-гнобительською, або угодівською чи й зрадницькою політикою.

Знову привертають увагу риси творчого методу романіста: події загальнонаціонального значення постійно простежуються Ю. Муш-кетиком за допомогою всебічного аналізу й нещадного самоана¬лізу, мук совісті, часом — справжнього самокатування героя. Не завжди висновки й оцінки Сірка співпадають з визначеними істо¬рією. Романіст і не прагне ідеалізувати загалом мужнього, чесного й далекоглядного не тільки полководця, а й політичного діяча, яким був Сірко. Його мета — через правду про Сірка дійти до істини про історичну долю нації. Тому романіст дає широкий — і в плані інтимних, родинних стосунків Сірка, драми його сім'ї, і в плані воєнно-політичної діяльності героя — одного з справжніх вождів — життєпис центрального персонажа. Але завжди і за кож¬ним описом ми бачимо інтереси суспільства: чи то у війні з тата¬рами й шляхтою, чи то у складних взаємовідносинах з гетьманами. У творі «Позиція» його герой Федір Грек у момент тривожних роздумів робить висновок: «Певно, людині іноді все-таки потрібно обдумати себе і своє життя», інакше не зміниться на краще ні вона, ні її світ.

Про Сірка Ю. Мушкетик також пише, дбаючи про сучасність та будучину. Не випадково вершиною духовного життя й цього персо¬нажа стає епізод, коли він думає: буття треба бачити у всьому його багатстві, різноманітності, суперечностях, неприпустимі одно-мірність і однолінійність. Ось і він, Сірко, «був молодий і дикий, як степовий вітер. І нічого йому не було потрібно, тільки степ та кінь, та зорі над головою. Лише після смерті синів збагнув, що людина — то не тільки степ, кінь і зорі. Людина — вона тоді, коли думає про інших людей, коли молиться за інших і коли їй болять їхні рани». Через роздуми про людину, про своїх сорат¬ників, Сірко піднявся до розуміння обов'язків перед дружиною, синами, рідною землею, бойовим товариством, а тим самим піднявся до величі і безсмертя. Такими виявилися справжні народні натури Сироватка та Лаврін, що стали символами людської величі, вічності. А гетьманів Дорошенка, Самойловича не порятували ні багатство, ні хитрість, ні військова кмітливість та влада: їх імена назавжди пов'язані з символами двоєдушності, слабосилості, бездуховності, а то й зради. Отже,— cмерті ще за життя.Соціальна справедливість, національна свобода, гуманізм та висока духовність особистості — ось ідеали Ю. Мушкетика. Він зупиняє наш погляд на подіях і постатях драматичних, а то й трагічних. До того ж не лише з найдавнішої історії. Роки війни з фашизмом та повоєнні — предмет роздумів митця у романах, повістях «Вогні серед ночі» (1959), «Чорний хліб» (I960), «Останній острів» (1969), «Жорстоке милосердя» (1973). Характерні навіть заголовки: «Жорстоке милосердя» — про зраджену віру в кохання та дружбу, в романтику юнацької вірності і винагороду за страж¬дання; «Останній острів» — про спробу відсидітися, перечекати, виплисти на поверхню тих, хто ніс в собі антидуховність сталі¬нізму, жорстокість апостолів влади.

Глибокі роздуми про сутність та призначення, можливості лю¬дини визначають і зміст, і форму творів «Біла тінь» (1977), «Біль» (1978), «Старий у задумі» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Рубіж» (1984), «Обвал» (1985), «Жовтий цвіт куль¬баби» (1987),«Суд» (1989).

Прикметно: персонажі цих творів — і історичні постаті (як Гоголь, Кукольник у повісті «Жовтий цвіт кульбаби»), і типізо¬вані образи людей села («Позиція», «Рубіж») та міста («Вернися в дім свій», «Біла тінь»); представники як трудових професій (мати у повісті «Біль»), так і науки, творчої інтелігенції («Старий у задумі»). Так само розмаїта й палітра жанрів Ю. Мушкетика: маємо історичні, соціально-психологічні романи («Гайдамаки», «Крапля крові»), повісті-притчі («Старий в задумі», «Біль»), філософсько-психологічні драми («Смерть Сократа»).

Але є те спільне, що визначає цілісність ліро-епосу Ю. Мушке¬тика — пошук сутності людини, меж її можливостей, причин смерті і безсмертя, добра і зла. Це також прагнення досліджу¬вати людину, щоб бачити її зсередини, а тим самим спонукати читача пройти шляхи від аналізу до самоаналізу, від оцінки об'єктив¬ної реальності до вироблення суб'єктивного ставлення, власних оцінок та особистої позиції, вибору в найголовніших питаннях буття.

Саме прагнення допомогти людині знайти шлях до істини, а тим піднятися до гуманістичного етичного й естетичного ідеалу, спону¬кає Ю. Мушкетика зображувати Гоголя в трагічні, а Кукольника в комічні (з точки зору історії) моменти життя. Так само в ім'я пізнання причин величі або нікчемності людини письменник в повісті «Біль» зображує учасника війни Івана через призму болючих роздумів матері (вона не знає, що син відступився у час біди від товаришів, однак відчуває його драму: неповноцінності існу¬вання живого, коли побратими з його вини — мертві). Тільки глиби¬ни самоаналізу почуттів, дій, роздумів, потаємних замірів допо¬магають і героєві «Позиції» Греку Відстоювати добро від зазіхань сільських та районних чиновників, а героєві «Рубежа» Оресту повстати проти влади Пароконя, що виступав як благодійник народу, а насправді був геніальним втіленням лицемірства та фальші, демагогії сталінсько-брежнєвського шталту.