Юрій Мушкетик
Твори Юрія Мушкетика, як зазначалось ще у передмові до двотомного видання творів прозаїка (1979 p.), «добре знає не тільки український читач, вони викликають жваву зацікавленість у все¬союзної критики. Кращі твори письменника спонукають до широких творчих роздумів; критика підключає їх до дискусій з приводу важливих назрілих проблем, характерних явищ, провідних тенден¬цій розвитку багатонаціональної радянської літератури».
Після цього видання, до якого ввійшли романи «Біла тінь», «Крапля крові», «Жорстоке милосердя» та історична повість «Семен Палій», побачили світ нові романи — «Позиція», «Рубіж», «Яса», «Вернися в дім свій» та повісті «Біль», «Обвал», «Білий лебідь
на чорному березі».
Гостроконфліктні, проблемні, сповнені і радощами й болем за нашу історію, життя, людину, аналітичні щодо минулого й про¬гностичні щодо тенденцій сучасності, ці твори стали помітними віхами в розвитку всієї української прози, частина з них пере¬кладена іноземними мовами й визнана зарубіжними читачами.
Зріс авторитет Ю. Мушкетика і як громадського діяча: депутат Верховної Ради, керівник Спілки письменників України, він ставить життєво важливі питання екології, мови й національної само¬свідомості та історичної пам'яті народу, його суверенності і умов розвитку гуманізму, культури, і це знаходить гарячий відклик у серцях читачів.
Стає очевидним: Ю. Мушкетик — продовжувач великих традицій Панаса Мирного, М. Коцюбинського, В. Стефаника, А. Головка, але водночас — яскрава індивідуальність, що має свою тему, свій ідеал, метод та стиль. Все це бере соки з джерел історичного, соціального, духовного життя народу та з глибин мислення самого
митця.
Перше джерело формування особистості Юрія Михайловича Мушкетика — його рідна Чернігівщина. Там, у с. Вертіївка Ніжинсь¬кого району, він народився, виріс, закінчив школу, звідти вступив на філологічний факультет Київського університету, і пішов
у великий світ.
Ця земля багата історичними традиціями. Тут розпочався славно¬звісний похід і визріло «Слово о полку Ігоревім» — один з най-значніших шедеврів світового героїчного епосу, тут розвивалися освітні й культурні осередки, з друкарень йшли по Україні книжники й розмаїті видання. Чернігівщина була одним з центрів національ¬но-визвольної боротьби та зумовленого нею державного й культурного відродження українського народу, а потім — революційного руху та партизанських дій у роки Великої Вітчизняної війни. На цій землі виріс автор проекту космічної ракети М. Кибальчич, роз¬вивались шедеври фольклору, кобзарського мистецтва, живопису, музики, творили П. Куліш, Б. Грінченко, А. Свидницький і Л. Глібов, М. Коцюбинський і П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак і О. Довженко. Ю. Мушкетик дуже рано виявив не лише жагу знань правди-істини, а й мужність характеру: він звертається до сторінок героїчної боротьби за свободу України, й 1954 р. виходить його перший історичний роман «Семен Палій». Пізніше автор зізнається: не все в творі задовольняє й читачів, і, тим більше, його самого. Зокрема в трактуванні ситуацій, конфліктів, подій і характерів історичних героїв він мусив іти за офіціозними канонами. Однак мусив — не означає йшов. Погляд Ю. Мушке¬тика зупиняється на епічній постаті героя, який приваблював і роздумом, і лицарським благородством. Лірично, з синівською любов'ю зображено й посполитих, і козаків; нетрадиційно — без зайвого шаржування, спрощення, одномірної негативної демоні-зації, а через призму реальності соціальних відносин — гетьмана Мазепу. Ще в першому творі Ю. Мушкетик виявив прагнення до поглибленого психологізму, об'єктивних критеріїв оцінки людей і подій. Цей метод бачення минулого виявляється домінуючим і в наступному творі — повісті «Гайдамаки» (1957), а особливо в романі «Яса» (1987).Можна сказати: це природньо, адже проміжок часу між тво¬рами — у тридцять років. Але правда в іншому. Осмислення історії не полишало Ю. Мушкетика ніколи. Більше того, щоб повніше й глибше осмислити історію України, письменник звер¬тається до аналізів історії стародавніх Греції і Риму. Предметом його повсякденних студій стають філософія, релігія, етика й куль¬тура, при тому як на рівні сім'ї й держави, буття окремих людей, так і цілих соціальних верств. Як наслідок з'являються філософсько-аналітичні, глибоко полемічні твори «Смерть Сократа» (1971), «Суд над Сенекою» (1978), призначення яких полягало в паралель¬ному освітленні досвіду свого та інших народів. Досвіду й пози¬тивного (громадянська мужність Сократа, що воліє прийняти смерть, але не зрадити своїм ідеалам та друзям, своїй педа¬гогіці), і гіркого, болючого (Сенеки), зокрема у сфері людської совісті, гідності, честі. Мета письменника — пробудження й підне¬сення індивідуальної, класової, національної самосвідомості, духов¬ності сучасників, тому він і зображує «суд над Сенекою» студентів другої половини XX століття, через призму якого постає справжня сутність не лише «підсудного», а й їх самих. Пізніше Ю. Муш¬кетик напише повість «Білий лебідь на чорному березі» (1989), в якій постають Рим і наша Вітчизна, доля гнаного режимом Октавіана Овідія й знищеного сталінським терором Поета.