Нестор Махно: історично – політичний портрет
П. Аршинов організував зустріч Махна з Кропоткіним, яка відіграла важливу роль у долі гуляйпільського анархіста – можливо, вперше він відчув себе особою, здатної вершити історичної ваги справи. Побував він і в залі засідань Всеросійського з’їзду профспілки текстильників, який проходив під головуванням М. Горького, слухав виступи лідерів лівих есерів М.Спиридонової і Б. Камкова.
Махнові не можна відмовити у певній політичній прозорливості. Коли 6 липня у Москві під час роботи V Всеросійському з’їзді Рад спалахнув лівоесерівський заколот, свідком якого він став, Махно заявив, що “більшовики розіб’ють їх одним авторитетом Леніна і Троцького” .
Махно регулярно читав пресу, де все частіше з’являлися повідомлення про кривавий терор калізерівських окупантів і гетьманців на Україні та про опір, який чинили загарбникам їх посібникам українські робітники та селяни. Особливо пильно слідкував він за повідомленням про селянські повстання.
ІІІ Розділ4 січня 1919 року Реввійськрада республіки видала наказ про створення українського фронту командуючим його було призначено одного з військових керівників Жовтневого повстання 1917 року у Петрограді В. Антонова –Овсієнка. Починався новий етап визволення України від петлюрівців, денікінців, Антанти. Фронту підпорядковано лише 12 тисяч багнетів і шабель з 20 гарматами, - кількість вкрай недостатня для ведення активних бойових дій. Отож, серйозний розрахунок робився на взаємодію з повстансько-партизанськими загонами, кількість яких постійно зростала. Зірка Махна швидко сходила на кривому небосхилі громадянської війни з осені 1918 року. Своїми діями партизанський загін Махна протягом вересня – грудня 1918 року завдав багато неприємностей як гетьманській варті, так окупантам. На початку січня на станції Пологи зібралася нарада представників окремих повстанських загонів, що діяли на суміжних з махновською територіях. У нараді взяло участь близько 40 делегатів, якими було запропоновано об’єднати дії повстанців під керівництвом оперативного штабу. З’їзд ініціативу підтримав: на 8 січня було призначено наступ. Розрізнені загони зливалися у 5 полків загальною кількістю в 200 чоловік. Полки діставали порядкові номери і ім’я батька Махна. Оперативний штаб визначив 4 ділянки, на яких розгорталися бойові дії. Територія, де діяли повстанці – махновці, була досить великою. Фронт становив 150 верст. Наступ розгортався успішно. Силоміць мобілізовані ворогом селяни масово переходили на бік повсталих у ході перших сутичок. На 20 січня у махновців налічувалося на озброєнні близько 15 тисяч багнетів, 1000 шабель і до 40 кулеметів, а лінія фронту зросла до 225 верст. Саме на об’єднані з цією значною повстанською силою орієнтувався Антонов – Овсієнко в наказі від 17 січня 1919 року свого підлеглого В. Аусеема. Щодо Махна завдання було сформульоване так: “В південному напрямі поки що обмежитися прочищенням дороги до Махна” . Безпосередньо завдання “прочищення дороги до Махна було покладено на окремий загін під командуванням П. Дибенка .
Отже, 21 січня загін на чолі з Дибенко захопив станцію Синельникове. По це дізналися махновці, які також шукали контактів з Червоною Армією. Ще начальнішою стала потреба в такому союзі для махновців після 20 січня. Несподівано становище на фронті для них ускладнилося. На підмогу білогвардійським загонам і німцям – колоністам з Кавказу в Приазов’я почали прибувати частини Добровільної армії. В напрямку Гуляйполя вирушило близько 20 тисяч білогвардійців. Гуляйполе в запеклих боях переходило з рук в руки. Врешті-решт довелося здати його. Становище було настільки критичним, що залишалося сподіватися лише на допомогу Червоної Армії.
26 січня виконуючи завдання Махна, Чубенко зустрівся у Нижньодніпровську, під Катеринославом, з Дибенком. О.Чубенко не приховував критичного становища повстанців. Їм украй потрібні були зброя і боєприпаси. Дибенко виявив жвавий інтерес до Махновців і обіцяв після взяття Катеринославу одразу ж приїхати до Гуляйполя.
Союз із Червоної Армії допоміг повстанцям знову визволити район Гуляйполя, поповнити запаси зброї, боєкомплектів.
2 лютого штаб Дибенка уклав угоду про входження до складу його групи частин отамана Н.Григор’єва. Тоді Укрфронт прийняв рішення про перетворення бригади Дибенка у 9 –ту полкову задніпровську дивізію у складі 3 – х бригад. “З 19–го і 20–го полків, - говорилося в наказі, підписаному 19 лютого, - утворити 3 – ю бригаду під командою Махна, у складі якої організувати 7 – й, 8 – й і 9 – й Задніпровські піхотні стрілецькі полки” . З цього приводу Дибенко приїжджав у Пологи, де й повідомив Нестеру Махнові про його призначення командиром. Довіра, з якою поставилося до повстанців і безпосередньо до самого Махна командування Червоної Армії, справила на нього велике враження.
З 1–го лютого до початку березня бригада зросла кількісно – з 4 – х до 7– ми тисяч бійців. Причому вона безперервно перебувала на фронті. Наприкінці січня – на початку лютого в кровопролитних боях махновці, як уже відзначалося, визволили Гуляйполе та розташовані поблизу містечка та села. Відзначалося блискуче керівництво командирів частин на чолі з Махном. Бригада Махна дедалі більше втягувалася у бойові дії.