Григорій Михайлович Тютюнник
З правдивими, психологічно-переконливими подро¬бицями описав Григір Тютюнник оту важку подорож юного героя, що так трагічно закінчилася для нього. Письменник добре знав той маршрут, бо пройшов його сам у роки окупації, пройшов таким же хлопчиною, як і його Климко.
І розповів правдиво, художньо сильно про дітей у війні. Це була одна з провідних тем його творчості.
Діти з оповідань і повістей Тютюнника — голодні, бездомні, гнані нуждою — також змушені нести на собі тягар усенародного горя, не огрублюючись і не черствію¬чи душею, сприймають вразливо і болісно переживають будь-який прояв наруги над людиною, виявляють особ¬ливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнуть їм допомогти.
Сповненими небезпек дорогами, перемагаючи в собі страх, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю, щоб зарадити вчительчиній біді, і тут підстерегла хлоп¬чину невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих дорогах багатьох його ровесників. І навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Фашисти переслідують радянського військо¬вополоненого, якому хлопчина, забувши про небезпеку, показує, куди втікати. Тут і скосила його черга з німець¬кого автомата. «Він уп'явся пальцями в діжурку на гру¬дях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль...
Найдорожчою темою, а от¬же й ідеалом, письменника були і залишаться добро¬та, самовідданість і милосердя людської душі в найріз¬номанітніших проявах...
В які б обставини не потрапляли малолітні герої письменника, вони ніколи не перестають бути людьми, не гублять на дорогах випробувань доброти, несуть її невичахне тепло в своїх душах і прагнуть зігріти ним ін¬ших. Тільки смерть завадила Климкові сповнити до кін¬ця свій благородний людський обов'язок, він загинув, несучи невмирущу естафету доброти. Війна вбила цього голодного й холодного сироту, але не скалічила його — такої маленької і водночас такої великої, зогрітої теплом людяності і благородства — душі, кришталево чистої, відкритої для людей.
Якби Климко лишився живим, то в нелегкі роки повоєння йому, напевне, довелося б зустрітися з Павлентієм, героєм останньої повісті Григора Тютюнника «Вог¬ник далеко в степу». Климко і Павлентій дуже схожі між собою і своїми моральними принципами, і благород¬ством душі, і навіть у чомусь самими вдачами.
Павлентієві пощастило вціліти під смертоносним градом війни. Він разом з іншими своїми ровесниками дочасно подорослішав у важких випробуваннях і шукає свого місця в новому — вже мирному — житті. Для ба¬гатьох із них, обікрадених війною, сиріт з голодними очима й важкими від горя серцями, хрещеними батька¬ми у житті стали ремісничі училища, що, як могли, взу¬ли й одягли їх, дали пайку хліба й вивели в люди. Цих дітей не просто бачив, а добре знав автор повісті, Він сам належав до них.
Ці підлітки, що вже склали не один екзамен на шля¬ху до свого людського становлення, навчилися безпо¬милково вгадувати навіть уміло замасковані фальш, лицемірство, брехню, підступність, а також одразу від¬чувати непоказну, зовні не афішовану доброту. Часто вони самі є її втіленням, як, скажімо, той же Павлентій.
Цей слабосилий, слухняний і на диво делікатний хлопчина, що так безпосередньо, нічого не приховуючи, розповідає про себе, ділить свій скупий пайок, якого й самому мало, з тіткою Ялосоветою. Він не просто її любить, він приріс до неї серцем, бо вона — найрідніша йому людина. Тітка Ялосовета замінила сироті матір.
Але навіть у цих стосунках Павлентій не може піти бодай на маленький компроміс (не може називати тітку мамою), хоч його ставлення до мачухи — справді зразково синівське, а вона також його любить, як рідну дитину.
Незадовго до смерті письменника повісті «Климко» і «Вогник далеко в степу» були відзначені в нашій рес¬публіці високоавторитетною премією імені Лесі Україн¬ки, що присуджується за найвидатніші твори для дітей та юнацтва. Повісті Григора Тютюнника стали в один ряд з художньо найсильнішими книгами про дітей війни.Григір Тютюнник писав і для дітей, і для дорослих. Уже сьогодні класикою стали такі його «дорослі» твори, як «Смерть кавалера», «Оддавали Катрю», «Син при¬їхав», «Нюра», «Тайнд вечеря», «Три зозулі з покло¬ном», «Холодна м'ята ».