Павло Загребельний. Життєвий і творчий шлях

— «Шепіт» (1966);

— «Добрий диявол» (1967);

— «Диво» (1968);

— трилогію «З погляду вічності» (1970);

— «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;

— «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));

— «Переходимо до любові» (1971);

— «Намилена трава» (1974);

— «Євпраксія»(1975);

— «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

В 1979-1986 р.р. був першим секретарем правління Спілки письменників України.

Широкого розголосу набув роман П.Загребельного "Розгін" (1976) відзначено Державною премією СРСР, два романи — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — відзначені Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У 1986 році побачив світ новаторський і за змістом і за художнім втіленням твір "Безслідний Лукас".

У 1991 році Павло Загребельний опублікував свій двадцять третій роман - "Тисячолітній Миколай". Творився він три роки.

У 1992 році в бібліотеці "Молоді України" побачила світ повість Павла Загребельного "Гола душа".

Написані романи "Ангельська плоть" (1993 р.), "Тисячолітній Миколай" (1994 р.), "Попіл нив" (1995 р.), "Зона особливої охорони" (1999 р.), "Юлія" (2000 р.).