Павло Загребельний. Життєвий і творчий шлях
Український письменник Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в придніпрянському селі Солошине на Полтавщині.
«Це козацьке село»,- розповідає Павло Архипович у інтерв’ю. - Воно було на кордоні земель Війська Запорізького і царської імперії. І на цьому кордоні зібралися люди, що втікали як з одного, так і з іншого боку. Це було гігантське село, тягнулося воно 15 кілометрів уздовж Дніпра. І населяло його десять тисяч людей. У селі майже не повторювалися прізвища. Це теж свідчило про те, що люди туди збігалися. А коли люди збігаються, то вони, як правило, незалежні. Бо кожен із них утік - хто від пана, хто від хама, хто від переслідування, хто від неправди...
Моє село - це своєрідна українська Америка. Бо що таке Америка? Це теж збіговисько втікачів і незалежних...
Серед таких людей я народився і виріс, пережив колективізацію, голод 33-го року... Ці люди дуже бідували, але в душах їх була незалежність. Це, очевидно, передалось і мені.
Змалку ріс без матері, завжди тягнувся до книги, вчився добре.
Навчався майбутній письменник у Солошинській середній школі. У середніх і старших класах захоплюється математикою. Мріє бути вченим.
У червні 1941 року Загребельний закінчив десятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася друга світова...
Можливо, те перше враження й спалахнуло іскрою, що викресала згодом задум історичного роману "Диво". Хоча того червневого ранку Загребельний і в гадці не мав, що стане письменником. Зачарування мистецьким витвором далеких пращурів жило підсвідомо понад двадцять років.
Вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.
У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.
Перше оповідання "Каховські будоночки" Павлом Загребельним разом з Юрієм Пономаренком було написане за кілька годин. Збірка "Каховські оповідання" (1953) складалася з дванадцяти творів. Відзначалися вони нарисовістю. Були тут художні знахідки. Були й композиційні прорахунки.Далі Загребельний пише новели сам. В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань окремими книжками "Степові квіти" (1955), «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). У читачів склалося враження, що автор не написав, а проспівав ці твори - так розкуто, вільно і впевнено вони вилилися на папір.
На республіканському конкурсі в 1955 році на кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та юнацтва повість "Марево" - відзначена другою премією. Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.
В 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).
З "європейським" циклом якнайтісніше пов’язується воєнно-патріотичний роман Павла Загребельного "Добрий диявол" (1967).
Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:
— «День для прийдешнього» (1964);