Життєвий і творчий шлях Миколи Садовського – корифея українського театру
Микола Карпович Садовський (Тобілевич) народився 13 грудня 1856 року в селі Костуватому на Херсонщині. Дитинство і юність про¬вів на селі серед чарівної природи, дружив із селянськими дітьми, на власні очі бачив сирітські злидні, страждання наймитів і найми¬чок, жорстоке свавілля куркулів-павуків. Про панську кривду і на¬родну правду Микола Карпович розповів своїми неперевершеними сценічними образами. Він чудово знав українські обряди, звичаї, на¬родні ігри, хороводи, пісні, танці, рано почав захоплюватися усною поетичною творчістю і театральними виставами, які влаштовували його старший брат Іван Карпенко-Карий і Марко Кропивницький спочатку в Бобринці, а потім у Єлисаветграді.
Освіту Микола Карпович здобув у Єлисаветградському реальному училищі, але курсу навчання не закінчив: 1877 року пішов добро¬вольцем на російсько-турецьку війну. За відвагу і хоробрість, виявлені в боях за Шипку, був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому він виступав як актор. Тут і відбулася його зустріч з майбут¬ньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою. Разом з нею Микола Карпович грав провідні ролі й мав успіх у глядачів: уже тоді їм обом пророкували велику сценічну кар'єру в професіональ¬ному театрі.
1881 року Микола Карпович залишив військову службу і поїхав у Кременчук до свого учителя і творчого наставника М. Кропивниць-кого, який працював тоді в трупі Ашкаренка. Там дебютував у ролі Миколи з «Наталки Полтавки».
Його бурлака в латаній сірій сорочці чарував людською красою і гідністю, життєрадісним гумором, натхненним співом з яскравими народними інтонаціями. Хвацько збита набік шапка, пластичність тіла, легкість і рухливість — усе випливало з душевного стану героя.
«Микола Карпович надзвичайно легко, граціозно танцював,— писав В. Василько. — Його танок, викликаний почуттями і переживаннями героя, ніколи не був вставним номером, а органічно вплітався у дію. Міміка, жест відігравали у ньому першорядну роль. Актор використо¬вував тут всі пластичні засоби. Кожен його танок мав свій емоціо¬нальний тонус і своєрідний психологічний малюнок, був драматичним епізодом з певним початком, розвитком і кінцем»
Літнього сезону 1888 року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснувала десять років. Тут відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора те¬атральної справи на Україні.
Репертуар цього театру розширювався за рахунок російської та зарубіжної класики. А щоб обійти заборону царської цензури грати на українській сцені твори, перекладені з інших мов, Микола Карпо¬вич вдавався до незначної переробки п'єс. Так, відома драма О. Пи-семського «Гірка доля», наприклад, була показана під назвою «Ни-кандр Безщасний», де Садовський виступив у заголовній ролі.
1898 року трупа М. Садовського злилася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. К. Саксаганського», а 1900 ро¬ку до них на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького.
Діяльність об'єднаної трупи корифеїв українського театру розпо¬чалася виставою «Глитай, або ж Павук» 4 липня 1900 року в Полтаві і мала тріумфальний резонанс. У репертуарі налічувалось близько 60 різних жанрами вистав, що відповідали високим ідейним і худож¬нім вимогам. Новим надбанням театру була вистава гостросатирич¬ної комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн». Прем'єра її відбулася 10 січня 1901 року в Києві і викликала захоплення широкого кола глядачів. Пузиря чудово виконував сам автор, економів — Феногена і Ліхтаренка — Саксаганський і Садовський, Золотницького — Кропивницький.
Пізніше, 1906 року, разом з М. Заньковецькою М. Садовський здій¬снив давню мрію українського громадянства про організацію в Києві першого стаціонарного українського професіонального театру. Пра¬цювати цей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїхав на гастролі в різні міста і лише навесні 1907 року переїхав в Київ, у приміщення Троїцького народного дому (нині Театр оперети) для постійної праці.
Діяльність стаціонарного українського театру М. Садовського в Киє¬ві має велике історичне значення. Тут свято зберігалися і по-нова¬торському розвивалися реалістичні принципи акторської і режисер¬ської майстерності; неабиякого значення надавалося художньому і му¬зичному оформленню вистав. З цією метою було запрошено до спів¬робітництва видатних художників і музикантів.Видатний український митець-громадянин М. Садовський — непере-вершений артист героїко-романтичного і трагедійного плану, народ¬ний самобутній талант, талановитий представник реалістичної школи М. Кропивницького. Від природи він був щедро наділений внутріш¬німи і зовнішніми акторськими даними: могутня здатність перевті¬лення, пристрасний темперамент, швидке збудження, велична, рід¬кісної краси струнка постава, виразне обличчя, багата міміка, про¬менисті очі, що передають відразу цілу гаму переживань, задушев¬ний і зворушливий голос, музикальність, пластичність тіла, простота сценічної поведінки.