Наркотики: історія і класифікація

По своїй суті людина допитлива і тому сама тягнеться до невідомого. Їй зовсім не важко було відкрити, що природа пропонує такі рослини, які покращують настрій і додають сил, роблячи життя хоч і ненадовго кращим.

Існує гіпотеза, що ще в ранньому палеоліті (40000-10000 роківдо н.р.) відбулося перше знайомство людини з наркотиками.З документів та історичних хронік відомо, що шумери, китайці, індійці, древні греки, ацтеки і племена Сибіру добре знали дію деяких наркотиків,використовуючи їх у власних цілях. Окремі наскельні малюнки дозволяють припустити, що вже тоді за допомогою магічних обрядів і церемоній, які пов’язані з родючістю і мисливством, людина намагався змінити стан свідомості.

Одночасно з розвитком духовного життя і з процесом соціалізації сили супільного тиску ставали суворіші, а контроль над інстинктами- все жорсткішим.Неусвідомлено з’являлися нові душевні цінності, існування наповнювалось новим змістом,але осягнути його ставло дедалі важче. Необхідно було міняти техніку спілкування з підсвідомістю, щоб розширити межі свого „я” і засвоїти шляхи у простори нових переживань.

Раннє відкриття наркотиків допомогло людині встановити контакт з власною підсвідомістю, а також полегшило входження в екстаз.

Вживання опіуму

Першою рослиною з психоактивною дією, яка згадується в історії, був мак. Ще 5 тис. років тому його використовували шумери. Які жили на землях Нижньої Месопотамії (сучасний Ірак).На глиняних табличках, що були знайдені у Ніппурі, залишилися рекомендації щодо приготування і вживання опіуму.Шумери називали його „гіль”, що означає „радість”. Відомо також, що опіум використовувався у медичних цілях греками і арабами.

Гомер, відомий древньогрецький поет, дві з половиною тисяч років тому написав у одній зі своїх поем, що Єлена, донька Зевса, дружина царя Менелая, дала Телемаку (сину Одіссея), кухоль з напоєм, який називався „непентес”, який допомагав забути про біль і горе. Існує припущення, що цей „непентес” не що інше як опіум!

Перший медичний препарат, виготовлений з опіуму, випса хворому у 16 ст. знаменитий Парацельс. Він називав опіум каменем безсмертя і часто використовував його у своїй практиці.

Перші препарати опіуму мали назву лаудан.

У 1805 році аптекар Зертюрнер виділив перший алкалоїд опіуму і назвав його „морфін” на честь Морфея, грецького бога сну. У 1832 р. Робіке виділив кодеїн, а в 1848- Мерк виділив з опіуму папаверин.

Вживання гашишу

Про гашиш як ліки від діареї та кашлю говориться у 2737році до н.е. в „лікувальнику” китайського імператора Шен-Нуна, хоча раніше він згадувався в легендах через його психоактивні властивості.У стародавньому Китаї та Індії гашиш використовувався як знеболювальний засіб під часхірургічних операцій.У індійському епосі „Атхарва” та „Рігведа” (1500 років до н.е.) також згадується гашиш, який називається там „небесним провідником”. Індійський священний напій сома, відомий задовго до нашої ери, пили лише жерці і посвяченні. Він готувався з різних рослин і з індійськоі коноплі, з якої виготовлявся гашиш.

Поема „Рігведа”, яка вважається найграндіознішим і най древнішим релігійним твором, з усіх, що створило людство, у більш ніж ста псалмах прославляє дію соми, яка „вдягне те, що голе; вилікує те, що поранене; навчить сліпого бачити, а хромого- ходити; бідняку скаже як розбагатіти”. Сома займала визначне місце в еротичній традиції найбільш складних релігійних культів тих часів.

Масове вживання наркотиків у Європі почалось в 19 ст., у період, коли група інтелектуальних авантюристів почала експерементувати над власною свідомістю шляхом вживання наркотиків.Усе почалося з того,що французький лікар Моро де Тур, повернувшись з Алжиру, запропонував своїм друзям скуштувати „дамавеску”- печиво з гашишу. Ефект був вражаючим, особливо для групи літераторів ( до якої входили Шарль Бодлер і Теофіл Готьє). Згодом був організований дещо незвичний клуб- „Клуб любителів гашишу”. Члени цього клубу регулярно зустрічалися і вживали гашиш у дуже великих кількостях. Обидва поета увічнили свої інтимні переживання з гашишем і опіумом: Бодлер- у „Штучному раю” і поемі про гашиш; готьє пережив свої галюціпації з деяким самоаналітичним підходом: „мій слух розширив свої межі: я чув звучання кольорів: зелені, сині, червоні і жовті відтінки набігали на мене хвилями і ці хвилі не змішувалися”. Пізніше до цього клубу приєдналися інші письменники й поети, серед них Верлен і Рембо.