Створення безпечних умов праці
ВСТУП
Людина та її здоров'я - найбільша цінність Української держави. Держава докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середо¬вищі, так і в середовищі праці.
Закон України "Про охорону праці" визначає: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організацій-но-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактич¬них заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та пра¬цездатності людини в процесі праці".
Завдання охорони праці забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне значення в розв'язанні цих за¬вдань має науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культу¬ри та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість.
1. Проблема створення безпечних умов праці та шляхи її вирішення.
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов виробництва в Україні існувала, можна сказати, завжди, про що свідчить ста¬тистика нещасних випадків: ще 15 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 тис. працівників, з них гинуло майже 3 тис. чоло¬вік - відповідно в 4,8 і 2,2 рази більше, ніж у 2002 р. Але справжній стан охорони праці і рівень виробничого травматизму на той час замовчувалися.
Зі здобуттям незалежності Україна першою серед республік колишнього Союзу РСР у 1992 р. прийняла Закон «Про охорону праці». Цей Закон уперше визначив пріоритетні нап¬рямки реалізації конституційного права гро¬мадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив ос¬новні принципи державної політики у галузі охорони праці.
За роки, що пройшли після прийняття Закону, для реалізації цих принципів зроблено чимало.
Створено Національну раду з питань безпеч¬ної життєдіяльності населення при Кабінеті Мі¬ністрів, яка забезпечує функціонування ціліс¬ної системи державного керування охороною життя людей, у тому числі на виробництві, ко¬ординує діяльність центральних і місцевих ор¬ганів виконавчої влади з цих проблем. Такі са¬мі ради функціонують на місцях.
З 1994 p. у країні почата розробка Націо¬нальної, галузевих, регіональних і виробничих програм поліпшення безпеки праці і виробни-чого середовища. В даний час реалізуються програми, розроблені до 2005 р.
Будь-який напрямок господарської діяльнос¬ті здатний розвиватися, якщо він забезпечу¬ється наукою. Це має пряме відношення і до охорони праці. Ось чому Уряд, Верховна Ра¬да і Президент визнали за необхідне створити всеукраїнський науково-дослідний інститут охорони праці, який чи не першим у країні одержав статус національного. Сьогодні се¬ред працівників інституту 1 1 докторів наук, 25 кандидатів. Інститут ще не досяг високого світового рівня, але багато чого робить, прагне до цього.
Велика увага приділяється підвищенню рівня технічної безпеки виробничих об'єктів. Для рі¬шення цих задач у країні створена мережа експертно-технічних центрів. У 2002 р. центри здійснили 27 тис. експертиз проектної доку¬ментації, продіагностували 18 тис. одиниць ус¬таткування підвищеної небезпеки, провели нав¬чання з питань охорони праці майже 50 тис. працюючих, виконали ряд інших робіт.
У зв'язку з необхідністю систематичного по¬повнення і відновлення знань, у даний час роз¬глядається питання про створення Інституту післядипломної освіти у сфері охорони праці на базі нині діючого Головного учбово-мето-дичного центру Держнаглядохоронпраці.
Поступово стає на ноги система держав¬ного соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, що ни¬ні обслуговує понад 300 тис. потерпілих на виробництві і виплачує їм щорічно близько 900 млн. гривень.
Реалізується комплекс заходів для посилення державного нагляду за охороною праці, удосконалення і зміцнення його структури. Згідно з Указом Президента від 18.09.02 р. №834 на базі відповідного департаменту Мі¬ністерства праці утворений Державний комі¬тет з нагляду за охороною праці як централь¬ний орган виконавчої влади.