Підприємництво

1.Поверненості кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок тої кредитної організації, що його надала, що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності

2.Строковість кредиту. Означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

короткострокові – термін видачі до 1 року;

довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців. Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

3.Платність кредиту. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права за їхнє використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором.

Практичне вираження розглянутий принцип знаходить у процесі установлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:

перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

регулювання виробництва і обороту шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

на кризових етапах розвитку економіки — антиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнтів банку.

Ставка (чи норма) позичкового відсотка, що визначається, як відношення суми річного доходу, отриманого за позичковий капітал, до суми наданого кредиту, виступає як ціна кредитних ресурсів.

Принципово відрізняючи від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, визначаючим елементом яких виступають суспільно необхідні витрати праці на їхнє виробництво, ціна кредиту відбиває загальне співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів і залежить від цілого ряду факторів, у тому числі чисто кон'юнктурного характеру: