Банки і банківські системи

здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;

випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);

консультації і надання економічної та фінансової інформації.Особливо важлива функція банків — їхня здатність «робити гроші», інакше кажучи — розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банки називають «фаб¬риками кредиту». Справа у тому, що кредит відбиває рух позичкового капіталу (Г — Г"), який відокремлюється від кругообігу промислового капіталу (Т'— Г') і набуває са¬мостійного руху. Надаючи позичку під боргові зобов'язан¬ня своїх клієнтів (забезпечені товаро-матеріальними цін¬ностями, які не є грішми) банк зараховує її на рахунок позичальників і тим створює можливість надходження в обіг нових сум грошей. Якщо кожен окремий банк може видати позичку, що перевищує розмір обов'язкового резер¬ву (наприклад, при вкладі 100 дол.: 100—20=80), то вся банківська система на основі вкладу 100 дол. може видати позичок на суму у кілька разів більшу (за принципом мультиплікатора), оскільки позички, отримані в одному банку, у ході народногосподарського кругообігу ресурсів потрапляють в інший банк у вигляді вкладів і знову виступають джерелом надання кредитів. Отже, дуже важ¬лива роль кожного окремого банку, а ще важливіша — всієї банківської системи.

За сучасних умов спостерігається два протилежні про¬цеси — універсалізація банків і поряд з нею їх спеціаліза¬ція. В їх основі лежать концентрація виробництва (і відпо¬відно банківського обслуговування) та паралельне утво¬рення малих, спеціалізованих підприємств.

Банки можна поділити на:

а) центральні емісійні;

б) комерційні депозитні;

в) інвестиційні;

г) ощадні;

д) банки спеціального призначення (наприклад, іпотечні, зовнішньо¬торговельні, страхові, пенсійні фонди).

У сукупності всі види банків складають кредитну систе¬му як взаємозв'язок фінансово-кредитних установ. Для неї за сучасних умов характерні концентрація та злиття з промисловим капіталом, а також інтернаціоналізація та створення міжнародних банківських систем. Кредитна си¬стема характеризується конкуренцією як між різними вида¬ми банків та інших кредитних установ, так і між банка¬ми одного виду (наприклад, комерційними), що позитивно впливає на кредитне і розрахункове обслуговування гос¬подарств.

Серцевиною кредитної системи є центральні (національні) банки. Вони або з самого початку виникали як державні, або були націоналізовані, переважно після кризи 30-х років чи після другої світової війни. У США феде¬ральна система банків і у Швейцарії національні банки формально не належать державі. Проте вони строго дотри¬муються інструкцій державних органів щодо регулювання грошового обігу. Національні банки у суверенних держа¬вах, що утворилися на базі колишнього СРСР, створюють¬ся після проголошення їх незалежності на базі Державного банку колишнього СРСР.[7]

Функції центральних (національних) банків істотно відрізняються від функцій комерційних (чи спеціалізова¬них). Основні з них такі: 1) емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу; 2) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ; 3) збереження офіційних золото-валютних резервів; 4) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів; 5) здійснення розрахунків і перевідних операцій для ко¬мерційних банків; 6) грошово-кредитне регулювання еко¬номіки; 7) контроль за діяльністю кредитних установ; 8) надання ліцензій на операції із зарубіжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни.

Отже, центральні емісійні банки у більшості країн виконують роль емісійного, відповідального за грошове господарство, і кредитного центру, а також роль касира держави і «банку банків». Вони є «кредиторами» останньої інстанції, тобто до них комерційні банки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпані всі інші способи мобілізації кредитних ресурсів. З підприємствами та фір¬мами центральний банк в операції не вступає.