Амортизаційні відрахування та методи їх розрахунку

Головний недолік діючої амортизаційної політики — її антиінвес-тиційна спрямованість через законодавчу регла¬ментацію амортизації тільки як елементу роз¬рахунку податку на при¬буток і повного відриву нарахування амортизації від реального зносу ак¬тивів у конкретних умо¬вах їх експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нараху¬вання амортизації є прийняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості ак¬тивів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі авансованого капіталу на витра¬ти виробництва.

Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у 1998).

Це зумовило різкі зміни структури як витрат на вироб¬ництво продукції, так і джерел фінансування капітальних вкла¬день: питома вага амортизації у витратах на виробництво ско¬ротилася з 9,3 до 7,8%; у складі джерел фінансування капіталь¬них вкладень — з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі особливо небез¬печна тенденція до поглиблення нецільового характеру вико¬ристання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгал¬терського балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амор¬тизація, що знаходиться в поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзви¬чайно спрощена. Положення складнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю об'єктів другої та тре¬тьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного кон¬тролю сум нарахованої амортизації податковою адміністрацією). Такий облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів (інтенсивність вико¬ристання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість аморти¬заційної політики жорсткі обмеження, покладені на вико¬ристання прискорених методів амортизації чинним зако¬нодавством: їх застосування розповсюджується тільки на введені із середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних засобів без права індексування їх вартості; не розповсюджуються прискорені методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються державою і найголовніше - регламентований механізм прискореної амортизації не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів ви¬користання. Використання прискорених методів аморти¬зації потребує індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо групового обліку активів.

Прискорені методи амортизації самі по собі не містять сти¬мулів до інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбут¬ковому виробництві. Ці методи в змозі«підігріти» інвес¬тиційну активність в уже інвестованих, прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного зростання і відродження виробництва прискорені методи амор¬тизації можуть стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення - підтримка вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отримання додаткових податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готу¬ючись до інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи підприємницьким структурам у вико¬ристанні власних коштів, але в реальних умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації передчасні і корисні лише в теоретичному плані.Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати прове¬дення ініціатив з розробки стратегічних документів - Кон¬цепції державної амортизаційної політики та Програми рефор¬мування амортизаційної системи (довго-, середньо- та корот¬кострокової). Ці стратегічні документи повинні визначити ос¬новні засади Закону України «Про амортизацію» і бути узгод¬женими з відповідним розділом Закону України «Про оподат¬кування прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нор¬мативними актами, що регламентують порядок оцінки, індек¬сації основного капіталу, обліку його руху, зносу та амортизації.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні до¬кументи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні поло¬ження:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при по¬силенні останніх. Це здійснюється на основі послідовної рег¬ламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвес¬тиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підви¬щення ділової активності суб'єктів господарювання.