Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

Після того, як була сформована основна місія банку, керівництво займається постановкою завдань, вирішення яких необхідне для досягнення основної мети. При цьому до уваги приймається потенціал зовнішнього середовища, внутрішні труднощі, внутрішні ресурси банку.

Таким чином, при формуванні завдань банку в першу чергу необхідна їх конкретизація. Але ця конкретизація не може проходити поза залежністю від впливу досить великого спектру активних факторів. Причому облік їх не завжди є простою справою. На більш низьких рівнях банку, — менеджмент середнього рівня, — тобто в підрозділах, відділах, службах, також приймаються їх власні програмні заяви.Наприклад, управлінське рішення про надання кредиту пов’язане з необхідністю отримання наступної інформації: про попит на кредитні ресурси тієї чи іншої групи споживачів на ринку ( відділ маркетингу ), про ефективність вкладання кредитних ресурсів в ту чи іншу сферу (відділ економічного аналізу), інформації про кредитоспроможність позичальника, його ліквідності (робота по проблемах повернення кредиту ведеться службою безпеки банку), інформації про наявність кредитних ресурсів (відділ кредитування). Тобто ми можемо наочно побачити взаємозв’язок всіх організаційних служб та відділів в процесі прийняття управлінського рішення.

Для збільшення прибутку банку сприяють наступні цілі, які ми маємо змогу зобразити за допомогою схеми:

1. Місія банку.

2. Основна мета.

3.Максимізація одержаного прибутку.

4. Мобілізація вільних грошових коштів.

5.Підвищення ефективності управління пасивами.

6.Розширення асортименту банківських послуг.

7.Розвиток банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

8.Скорочення нераціональних витрат.

9.Покращення показника рентабельності активів.

10.Залучення кваліфікованих спеціалістів.

11.Зменшення банківського ризику.

В даному випадку ми маємо сукупність цілей чи дерево цілей. Мета повинна бути досяжною, ресурсозабезпеченою, контрольованою. Отже, проведемо аналіз даних цілей.

Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових коштів. Це є однією з цілей банку. Реалізація цієї мети знаходиться у депозитній політиці банку, так як на основі депозитних операцій формується більша частина кредитних ресурсів. Але існує ряд труднощів, наприклад, відсутність достатнього досвіду управління депозитами. Це пов’язано з тим, що не завжди складалися планові баланси кредитних вкладень та ресурсів, що було викликано надмірною централізацією управління процесом формування та використання позичкового фонду. Саме так доводилося директивним порядком встановлювати розміри кредитування тієї чи іншої сфери, а це зменшувало можливість застосування комерційного кредиту.

Важливим інструментом депозитної політики є процент, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата процентів за депозитними рахунками — основна стаття операційних витрат банку. Отже, банк не зацікавлений у досить високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, який був би привабливим для клієнтів. Тому на процент впливають строки та сума депозитів. Чим надійніші пасиви, тобто чим більший строк та сума депозиту, тим більший процент гарантує банк.