БАНКІВСЬКА І СТРАХОВА СПРАВА

При роботі з управління ліквідністю треба враховувати різні фактори, які можна умовно звести в чотири групи:

А) випадкові й надзвичайні, що виникають у зв’язку з особливостями діяльності клієнтів банку;

Б) сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

В) циклічні, що відбивають коливання ділової активності;

Г) довгострокові, спричинені зрушеннями у споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Всі ці показники є своєрідними обмежниками, що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їх дотримання не є безпосередньою роботою банку. Цільова функція управління банком визначається змістом процесу – позаяк банк являє собою комерційне підприємство, остаточно. Метою його діяльності є здобуття прибутку. Цим забезпечується “самозбереження” банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Основою ліквідності для комерційного банку є забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Водночас особливості роботи банку як установи, діяльність якої грунтується на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одну, спрямованість їхньої дії є протилежною. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не заощадження коштів, а їхнього застосування джля надання позичок і здійснення інвестицій. Позаяк для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку загрожує безупинності виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами.

“Отже, сутність банківського управління ліквідністю полягає у гнучкому поєднанні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов’язковом дотриманні встановлених і визненних самим банком економічних нормативів” [1;89-90].

Здійснення управління ліквідністю вимагає відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний мати оперативну інформацію про наявні в нього ліквідні кошти, очікувані надходження й майбутні платежі. Ця інформація подається в вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають з прийнятих зобов’язань, на відповідний період. Дана інформація є основою для розгляду пакета кредитних пропозицій на даний період.

Банківське управління ліквідністю має певні особливості порівняно з іншими комерційними підприємствами. Як і в інших підприємствах, в банках максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виторгу) й скороченням витрат. Проте зміст цих показників у комерційних банках специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківського “виторгу”, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку. Основний елемент обороту – надання й погашення позичок – регулюється у відповідності з законами руху вартості, що надана в позику.Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру коштів, наданих у позику, та їхньої “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих факторів, окрім впливу ринкової кон’юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Величина кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте не всі ці кошти можуть бути використані для кредитування, адже частину їх банк залишає в якості резервів. Отже завданням банку є визначення обсягу т.зв. ефективних ресурсів, тобто таких, що спрямовуються на здійснення кредитних вкладень. Длоя обчислення їх застосовується така формула:

КРе = Уф + Звк+ Д + Зр + Ззал – НА – 0,1 (Д + Ор) – 0,3 Ор,

де: КРе – ефективні кредитні ресурси;

Уф – статутний фонд;