Центральний банк в системі органів державного регулювання

Для того, щоб оцінити, наскільки незалежними є органи монетарної влади, можна використати цілий ряд способів, жоден з яких не є другорядним, і які лише в сукупності складають цілісну картину.

Аналіз формальної структури центрального банку

Першим кроком до оцінки незалежності центрального банку є розгляд його формальної структури. Прикладом стійких основних форм організації центральних банків є організаційні структури Федеральної резервної системи США та Німецького федерального банку. Їх детальний аналіз привів нас до таких висновків:

1. Поштовхом до створення центрального банку як органу регулювання грошово-кредитних відносин стають певні події в країні — поява певних проблем, які можна вирішити за допопомгою такої інституції, як центральний банк. Більше того, організаційна структура центрального банку значною мірою залежить від характеру цих подій. Якщо це справді так, то перш ніж запозичувати організаційну побудову центрального банку певної країни, корисно співставити економічну і політичну ситуацію в цій країні у період створення її центрального банку і поточну ситуацію в нашій країні. Наприклад, основним завданням Федеральної резервної системи США на момент її утворення було запобігання банківським кризам, що відбувалися одна за одною на початку ХХ століття. Для виконання функції кредитора останньої надії добре підходила децентралізована географічна структура центрального банку із наданням регіонам широких повноважень щодо визначення політики рефінансування комерційних банків. Коли стало зрозумілим макроекономічне значення монетарної політики і розширився арсенал її інструментів, централізація монетарної влади посилилася, проте і сьогодні федеральні резервні банки США мають значно більші повноваження, ніж територіальні органи центральних банків інших країн.Німецький федеральний банк створювався насамперед через необхідність припинити вже не першу гіперінфляцію, яка потрясала країну. З цим пов’язане існування значно більш централізованої монетарної влади. Отже, схильність українських законодавців до запозичення німецького досвіду є цілком виправданим. Але, на нашу думку, в централізації монетарної влади ми зайшли надто далеко. По-перше, у нас керівники (чи інші представники) територіальних органів не входять до складу керівних органів центрального банку. По-друге, територіальні органи на практиці не мають можливості впливати на рефінансування комерційних банків, які розміщені в регіонах. У Постанові Правління Національного банку України №225 від 11.05.1999 р. «Про Положення про регіональне управління Національного банку України» у п. 3.1.4 вказується, що регіональне управління «оформлює кредитні угоди з комерційними банками за відповідними механізмами рефінансування, вивчає реальність наданого забезпечення кредитів та укладає відповідні договори». На практиці ж використовуються такі способи рефінансування, при яких регіональні відділення не відіграють жодної ролі. Сьогодні, коли можливості для рефінансування комерційних банків вкрай обмежені, і основне завдання центрального банку — зберегти стабільність національної валюти, така централізація не приносить шкоди, але в майбутньому, коли запрацюють механізми облікового рефінансування і стабілізується макроекономічна ситуація, такий розподіл повноважень може виявитись неоптимальним.

2. Формальна структура центрального банку залежить також від минулого економічного і політичного досвіду нації. Навіть якщо певна організаційна побудова видається оптимальною для вирішення поточної проблеми, вона може виявитись неприйнятною з огляду на ставлення до певних попередніх подій. Зрештою, такі події і формують певний економічний менталітет нації. Зокрема, офіційна структура Федеральної резервної системи складалася в умовах традиційної

Рис. 2. Структура Федеральної резервної системи США. Система збалансованості і контролю

Джерело: The Federal Reserve System, Purposes and Functions / Board of Governors, Federal Reserve System (Washington, D. C., 1974), p.18

ворожості американської громадськості до банків і централізованої влади. Творці Закону про Федеральну резервну систему переслідували мету максимального розпорошення влади серед регіональних лінійних підрозділів, між приватним сектором і урядом, серед банкірів, підприємців та громадськості.

Детальна розробка внутрішньої системи збалансування і контроль влади у Федеральному резервному Акті була компромісом між таборами так званих популістів і консерваторів (див. рис.2) Перші остерігалися встановленя фінансовими колами через центральний банк контролю над економікою. Консерватори намагалися не допустити контролю політиків над цією інституцією, які передусім дбатимуть про інтереси позичальників. Як результат, з’явилася система, досить незалежна від зовнішнього впливу, але із складною внутрішньою системою призначень на посади та розподілу повноважень.