Класифікація грошових реформ

Нуліфікація  оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

У безнадійних випадках держава в змозі вдаватися до нуліфікації, тобто анулювання існуючих грошових знаків, щоб розпочати все з “чистого аркуша”. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Такий захід прийнятий при зміні влади, при створенні власної національної грошової системи.

Нуліфікація в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без всякого викупу. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Наприклад, у СРСР (1922-1923рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими; у Німеччині в 1924р. 1 нова рейхсмарка  на 1 трлн. старих марок; у Греції  50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилась нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою вона нагадувала деномінацію.

Девальвація  знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют по відношенню до національної валюти чи, однозначно, в зниженні курсу національної валюти.

В умовах золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют і був прямий чи опосередкваний їх обмін на золото, девальвація проявлялась в зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки до зниження офіційного валютного курсу. Як наслідок, девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Одночасно імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація означає подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, в зв’язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був декілька разів девальвований протягом 1990-1991рр., внаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалась з українським купоно-карбованцем протягом 1992-1995 років.

В сучасних ринкових умовах девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток зовнішньо-економічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, врегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, в умовах режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація  підвищення курсу вартості національної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації  коли у державі спостерігається тривалий час активне сальдо платіжного балансу, що одночасно означає наявність дефіцитів у її партнерів. Вона може бути викликана, коли внаслідок валютної спекуляції було обміняно надмірну суму іноземної валюти на національну тобто зверх інтервентної можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.Вплив ревальвації на економіку протилежний впливу девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери повинні більше давати своєї валюти за ревальвовану, проте це погіршить конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, так як для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам в національній валюті, після її ревальвації отримують погашення боргу в тій же сумі, і ринкова ціна її в іноземній валюті зросте в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниженню цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, а з іншого  вона створює труднощі для експорту, що створює загрозу скорочення числа робочих місць. Тому оцінювати ревальвацію необхідно виходячи із макроекономічної ситуації.

В умовах золотого стандарту ревальвації підлягали відносно сталі валюти шляхом збільшення офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Одночасно підвищувався їх курс по відношенню до знецінених валют. Так, у 1973р. німецька марка була двічі ревальвована  в березні її золотий вміст і офіційний курс були підвищені на 3%, а в червні  ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не поновлювався. Таким способом проводились ревальвації швейцарського франка, японскої ієни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявився заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності. Така ситуація є невигідною для експортерів і боржників та, навпаки, приносить невиправдані доходи імпортерам і кредиторам. Щоб виправдати такі “перекоси” в зовнішньо-економічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.