Класифікація грошових реформ

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи можна класифікувати таким чином

1)становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову усієї системи грошово-валютних і кредитних відносин. Вони були типовими при переході від біметалізму до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей в умовах створення нових держав, як це мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

2)часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922-1924 роках  це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети “совзнаки” на банкноти “червінці”. Такий підхід прийнятий при зміні влади.

3)проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2-16 вересня 1996 року. Створення нової незалежної держави спричинило виникнення власної національної грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала також проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. В процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція  процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частоною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, “заморожування” цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов’язкових резрвів комерційних банків.

За своїм змістом і наслідками дефляція  протилежність інфляції. Інфляція  це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, представляє собою процес зниження рівня цін. На перших порах дефляція може викликати негативні наслідки  скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного росту, зростання безрбіття та ін. В результаті вся економіка може потрапити в глибоку депресію.

Деномінація  обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних зобов’язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що призводить до різкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.

У колишньому СРСР деномінації проводились тричі дві в 1922-1923 роках і одна в 1961 році. В Україні деномінація була проведена в 1996 році у співвідношенні (100000 крб. за 1 гривню).

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації тобто “викреслювання зайвих нулів” очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надмірно великими числами як під час готівкових розрахунків, так і безготівкових, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, в даному разі обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют мають той же порядок величини, що й більшість валют світу.Певне значення має і психологічний фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої відносно основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні валюти яких “накопичили” багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Пригадаймо хоча б заміну старих франків на нові у Франції в післявоєнні роки. В 1958-60рр. у Франції була проведена деномінація франка у співвідношенні 1001. В 1960р. старий франк було вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар). Проте сказане не є універсальною істиною, і деякі країни зі стабільними валютами подібні деномінації не проводять  наприклад, Японія та Італія.