Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової конюнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ

Можливість ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення стабільнасті національної грошової системи, оскільки уряд може бути зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей конюнктурного характеру  зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як політичними так і правовими факторами. До числа політичних належать насамперед особливості формування керівництва центрального банку та визначення строків його повноважень. У переважній більшості розвинутих країн керівники банку обираються або призначаються з числа кандидатур, запропонованих урядом, причому на строки, що часто перевищують строки дії мандату виконавчої влади: 14 років у США, 8  в Німеччині, 7  в Канаді, Нідерландах, Австралії. У таких країнах, як Бельгія, Нідерланди, Данія процедура відкликання керівника центрального банку є досить складною, а у США, Англії, Німеччині, Ірландії дострокове пррипинення повноважень керівника і членів директорату банку неможливе взагалі. Виключення у цьому відношенні складають центральні банки Франції, Італії, Греції, що більш залежні від уряду, а їх керівництво може бути відкликане в будь-який момент.

Політичним фактором незалежності центрального банку є також рівень втручання уряду в його поточну діяльність. У переважній більшості країн центральні банки зобовязані координувати свої заходи із загальною стратегією державного регулювання. При цьому уряд має право інструктувати центральний банк з приводу напрямів грошово-кредитної політики та здійснювати контроль за його діяльністю. Така ситуація характерна для Англії, Японії, Канади, Нідерландів, Швеції, Іспанії. Найнижчий рівень політичної незалежності серед центральних банків розвинутих країн  у Франції та Італії, де центральні банки перебувають під повним контролем уряду. Діаметрально протилежний стан справ у США; ФРН та Швейцарії, центральні банки яких є найбільш незалежними, а держава не має права втручатися у їхню грошову політику.

Правові аспекти незалежності центральних банків повязані із законодавчим визначенням цілей їх діяльності, а також наявністю або відсутністю обмежень на кредитування уряду. В більшості промислово розвинутих країн (Японії, ФРН, Франції, Канаді, Швейцарії, Австралії, Нідердандах) основні цілі та сфера діяльності центральнго банку відображені у конституції або у спеціальних законах. Так, законодавством ФРН основним обовязком Бундесбанку визначено забезпечення стабільності національної валюти. При цьому перед центральним банком поставлено три головних завдання: регулювання грошового обігу, регулювання кредитного забезпечення економіки, організація платіжного обороту. Подібні завдання, а таокж обовязки щодо підтримання стабільності цін визначено і для інших центральних банків, діяльність яких регламентована законодавством. У той же час даний фактор не відіграє ключової ролі у забезпеченні незалежності центральних банків. Наприклад, у таких країнах, як США, Англія, Італія законодавче формулювання завдань центрального банку або відсутнє, або подане в заїальних рисах, однак, рівні незалежності центральних банків у цих країнах не досить сильно відрізняються між собою.

У розвинутих країнах закони здебільшого визначають інституційні характеристики діяльності центрального банку, структуру органів управління, процедури звітності. У той же час проблеми взаємовідносин центрального банку і органів державної влади, а також основи координації їх діяльності законодавчими актами, як правило, не розлядяються.

Більш важливе значення для незалежності центральних банків є законодавчі обмеженняможливостей фінансування дефіциту державного бюджету. Центральні банки країн, у яких не діють обмеження на кредитування уряду, можна вважати в більшій мірі залежними у реалізації своєї політики від органів виконавчої влади. У цьому відношенні рівень незалежності центрального банку візначається його спроможністю звестми кредитування державного бюджету виключно до меж цільових орієнтирів приросту грошової маси в економіці. Одна більш прийнятним способом для досягнення цієї мети є пряме законодавче обмеження або лімітування парламентом обсягів кредитування уряду, що застосовується, зокрема, у Франції, ФРН, Японії та ряді інших промислово розвинених країн.