Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Режим обовязкових резервів вперше був запроваджений в США, а потім в інших країнах, наприклад ФРН, Франції. Спочатку він був задуманий як засіб страхування ризику, щоб гарантувати виплати вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обовязкових резервів, центральні банки зробили спробу більш тісно повязати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

На сьогодні, політика обовязкових резервів має подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Шляхом зміни розмірів обовязкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і таким чином впливати на їх діяльність;

• використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. Підвищення норми обовязкових резервів скорочує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зниження, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і масу грошей в обігу.У світові й банківській практиці немає єдиного ставлення до резервних вимог. У різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обовязкових резервів, але всі вони мають на меті  заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.

Центральні банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну і величини банківських зобовязань (депозитів). Так, резервні ставки для зобовязань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів  найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із конюктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обовязкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обовязкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

Зміна норм обовязкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобовязані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обовязкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обовязкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку (мал. 4).

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу повязане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обовязкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обовязкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здбільшого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливтись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обовязкових резервів також коливається по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії  відповідно 25% і 17%, а найнижчі  у Японії та Англії  відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обовязкові резерви не завжди є безпроцентними.