Системи “банк-клієнт”

Схема техніки розрахунків через пластикові картки (найчастіше для роздрібних купівель клієнтами банків) представлена на рис. 7.3.

Співвідношення внутрішніх та зовнішніх трансакцій для розвинених країн становить 20:1, для України (кінець 1998 р.) – 1:2.

Банкомати поділяються на 2 групи, які працюють у режимі:

• оф-лайн (off-lіne);

• он-лайн (on-lіne).

Робота в режимі оф-лайн. Це найбільш поширена група банкоматів, оскільки вони працюють з клієнтами автономно, без постійного зв’язку з розрахунковим центром (свого банку чи системи карток). Це повноцінний банкомат. Основна проблема при обслуговуванні оф-лайнових систем – це занесення в їх пам’ять (найчастіше на магнітному диску) бази про анульовані (загублені, викрадені) картки або такі, термін дії яких уже вичерпався.

Для того, щоб унеможливити проведення операцій знімання коштів з рахунку картки, банкомати повинні працювати з картками такої конструкції, яка дозволяє робити на неї запис (параметри клієнта, залишок рахунка, взагалі історія рахунка). Це може бути магнітна стрічка або для чіп-карток (смарт-карток) – безпосередньо у пам’ять мікросхеми. Тоді стає неможливим проведення операції послідовно через декілька банкоматів, бо вони не мають прямого зв’язку із центром обробки платежів.Собівартість оф-лайнових банкоматів відносно низька, бо їх можна обслуговувати “вручну”: один-два рази на добу оператор банкоматів виймає протокол проведених операцій (це, як правило, паперова стрічка дублікатів квитанцій та магнітний диск чи флеш-пам’ять з відповідними записами) для передачі до розрахункового центру відповідного банку (мережі банків чи системи карток). До пам’яті заноситься база карток, за якими операції проводити не можна. Проте ризик у зловживанні пластиковими картками для таких автоматів, зрозуміло, вищий.

Робота в режимі он-лайн передбачає постійний зв’язок через телекомунікаційний канал банкомату із розрахунковим центром “свого” банку (мережі банків) чи процесинговим центром країни (системи карток). Відповідно кожна операція одразу стає відома у розрахунковому центрі, може бути перевірена та підтверджена. Постійний “гарячий” зв’язок банкомату дозволяє власнику картки в будь-який момент брати довідки про стан свого рахунка. Ризик у зловживанні картками для таких автоматів дуже малий, але більші накладні витрати на телекомунікації. Для країн із поганим чи дорогим рівнем телекомунікацій он-лайновий зв’язок з банкоматами по всій країні не використовується.

Смарт-картки при використанні не потребують постійного телекомунікаційного зв’язку з комутаційним центром, для магнітних карток такий зв’язок є бажаним через легкість їх підробки.

Існують дві основні форми використання карток як платіжних інструментів:

• “електронний гаманець” на невеликі фіксовані суми (переважно для фізичних осіб), які дебетуються при кожній операції. Такі операції можуть виконуватися без вводу PІN-коду;

• “електронний чек” для операцій з великими сумами; передбачається введення клієнтом PІN-коду.

Деякі нетрадиційні способи захисту операцій з картками. Американський Cіtіbank використовує нейрокомп’ютери для аналізу даних вже з 1990 року. А Chemіcal Bank використовує нейросистему для попередньої обробки платіжних трансакцій. Нейросистема Falcon (компанії HNC Software Corp.) виконує контроль операцій за картками: система “навчена” нормальній поведінці клієнта картки і розпізнає різку зміну характеру купівель за карткою, що в більшості випадків є ознакою її крадіжки. Користувачами Falcon є 16 із 25 найбільших виробників пластикових карток.

Перспективи застосування пластикових карток в Україні. Щорічно в Україні на підтримку грошового обігу витрачається 220 млн. дол. США. Можна реально зменшити готівковий обіг на 20-25 % (а це вже відповідно 60-100 млн. дол. щорічної економії). Але це не головне. Готівкові кошти “на руках” не діють у банківській сфері, і якщо їх зробити “електронними”, то вони автоматично потрапляють до банківської системи, і вже немає значення, чи користується ними власник грошей, чи ні – вони у банку. За оцінками експертів, “на руках” знаходиться 44 % усієї платіжної маси. Це стосується і “тіньових” капіталів, які також тяжіють до позабанківського обігу.