Автоматизована банківська система в Україні

При консолідаційній схемі кожна філія має власні обчислювальні потужності та працює майже автономно. Для ведення баз даних використовується обчислювальний комплекс філії, де проводяться всі операції. Розрахунки між банківськими філіями здійснюються за кліринговою схемою. З певною періодичністю філії підключаються до центрального комп’ютера головної установи для клірингу та (або) консолідації балансу. Переваги такої схеми – низькі вимоги до телекомунікацій та необмежена кількість рівнів ієрархії в структурі банка. Недоліки є очевидними. По-перше, банк не має оперативного уявлення ні про поточний стан активів, ні про їх рух. По-друге, клієнти не можуть розраховувати на отримання в усіх установах банку однакового переліку послуг, оскільки повний доступ до розрахункового рахунка є тільки в тому відділенні, де він був відкритий. По-третє, консолідаційна схема вирішує тільки задачу об’єднання потоків інформації від філій. Низхідні (від головної установи до філій) та горизонтальні (між філіями) потоки в ній не передбачаються (за винятком клірингової інформації).

У реплікаційній схемі, як і в консолідаційній, кожна установа банку має повнофункціональний обчислювальний комплекс, що працює в автономному режимі. Періодично проводяться сеанси зв’язку між філіями та головним відділенням. Проте на відміну від попередньої схеми, під час такого сеансу здійснюється не тільки консолідація балансу, а й повна актуалізація баз даних. При цьому їх мінливий “образ” в усіх установах стає однаковим. Інакше кажучи, кожне з відділень банку працює з повною версією баз даних, до якої включається інформація усіх інших установ. Як будь-який компроміс, реплікаційна схема має недоліки інших варіантів. Вона висуває високі вимоги до обчислювальних можливостей (кожна філія повинна мати ресурси, що є необхідними для ведення баз даних усього банку) та телекомунікацій (об’єм даних, що передаються при реплікації, є досить великим). Актуальність даних фактично зберігається лише декілька миттєвостей безпосередньо після реплікації, а потім бази даних у різних установах банку починають швидко “розходитися”. Тому реплікації повинні проводитися досить часто. Проблему можна вирішити, використавши “інтелектуальне” управління періодичністю реплікацій, яке враховує статистику трансакцій у відділеннях. Найпростіший варіант – здійснювати реплікацію після накопичення певної кількості трансакцій.

Однак у багатьох випадках така схема може бути працездатною. До її безперечних переваг належить можливість використання стандартних АБС, які початково не розраховані на багатофілійні установи.

Розподілена схема сьогодні, на жаль, на українському ринку практично відсутні АБС, які відповідають усьому комплексу вимог до розподіленої обробки даних (системи V технологічного покоління). Для коректного функціонування такої АБС необхідне використання монітора (менеджера) транзакцій, що ізолює “клієнтську” частину від “серверної”. З боку клієнта монітор транзакцій виглядає як звичайний сервер, а з боку сервера – як звичайний клієнт. Принципова різниця полягає в тому, що монітор транзакцій знає, на якому (або на яких) із серверів розміщені дані, до яких звертається клієнт. Окремі частини цієї інформації можуть знаходитися на різних серверах, проте завдяки монітору транзакцій клієнт звертається до них так, ніби вони розміщені на одному сервері. АБС, побудовані за такою схемою, дозволяють звертатися до будь-яких існуючих даних у режимі реального часу. При цьому створюється можливість оперативного аналізу та управління активами банку. Зрозуміло, що всі послуги стають однаково доступними для клієнтів банку в усіх його філіях. Проте такі АБС мають високу вартість, дуже важкі в супроводженні, користуванні, обслуговуванні, потребують висококваліфікованого персоналу та “не полюбляють” поганих мереж зв’язку.Більшість багатопрофільних банків користуються консолідаційною схемою. У цьому немає нічого дивного. Ще донедавна банків, що мали більше сотні філій, майже не існувало. Проте ситуація швидко змінюється. Що ж можна порекомендувати банкам, які запроваджують мережу філій? Спочатку потрібно оптимізувати організаційну структуру. Чим менше рівнів ієрархії, тим легше ними керувати, і тим легше побудувати для них інформаційну систему. З іншого боку, в Україні банки змушені йти на збільшення кількості рівнів ієрархії, оскільки установи другого рівня віддалені від головного офіса на сотні кілометрів. Кожна з них, у свою чергу, “обростає” мережею більш дрібних установ третього рівня, що обслуговують територію відповідного регіону. Тягнути мережі телекомунікацій від них до головної контори в наших умовах легше через установи другого рівня (на Заході ситуація прямо протилежна). Таким чином, якщо при дворівневій ієрархії установ для побудови АБС оптимальною є централізована система, то вже при трьохрівневій бажано вибрати розподілену схему.

Звичайно, оптимальне рішення для багатопрофільного банку повинно бути таким, щоб надавати клієнтам єдиний набір послуг та однаковий рівень обслуговування в усіх його установах. З точки зору технології, це можуть дозволити централізовані та розподілені системи. Проте зараз централізовані системи придатні, в основному, для банків з невеликою мережею філій, розміщених в одному населеному пункті, або ж дуже великих та фінансово потужних банків, які здатні створити власну виділену телекомунікаційну мережу. Розподілених же АБС на ринку дуже мало, та й не всі з них відповідають сучасним вимогам щодо стійкості та функціональності. Тому банкам, які відчувають реальну потребу в автоматизації мережі філій, сьогодні можна порекомендувати звернутися до реплікаційної схеми. При цьому необхідно враховувати, що вона, на відміну від консолідованої, передбачає однакову структуру баз даних в усіх філіях. Ідеальний варіант – одна і та ж версія АБС, що встановлена в усіх установах банку та поновлюється одночасно.