Становлення системи валютного регулювання в Україні

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. У комітет входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності — надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

—порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації

банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;

—порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської

діяльності;

—правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій (наприклад інструкція № 3 «Про

відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті»,

сів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі:

—регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначати певні вимоги й умови, що є обов'язковими

для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і,

по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

—забезпечувати розумне регулювання діяльністю банків, тобтотаке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стабільності, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, наприклад стосовно адекватності капіталу, ліквідності, дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики;

—регулярно отримувати від банків звітність і проводити інспекційні перевірки в банках;

—застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних

банків, зокрема забороняти оголошення і виплату дивідендів, накладати штрафи тощо;