Оцінка кредитоспроможності позичальника як основний напрямок управління кредитними ризиками комерційного банку

І. Оцінка позичальника в залежності від кредитної історії клієнта (юридичної особи за останні три роки):

ІІ. Оцінка позичальника в залежності від термінів кредитування та середньомісячних надходжень на поточні рахунки:ІІІ. Оцінка позичальника в залежності від рівня організації бази під кредитний проект. У даній групі показників рекомендується оцінювати наявність перспективного бізнес-плану (ТЕО) з усіма необхідними розділами (10 балів); зважати на відсутність бізнес-плану (-10 балів); враховувати наявність контрактів на реалізацію планових обсягів продукції у відношенні до обсягів її виготовлення (від 40 до -10 балів); давати оцінку обсягу реалізації продукції на експорт і т. ін.

ІV. Оцінка позичальника залежно:

-від умов діючої кредитної угоди по виконанню зобов`язань (періодичність погашення кредиту, кредитної лінії (від 30 до 10 балів), періодичність сплати відсотків (від 30 до 10 балів);

-від умов оплати у контрактах на реалізацію продукції або послуг (від 50 до 30 балів);

-наявність виробничих приміщень (15 балів);

- залежність від сезонних поставок і пов`язана з цим неритмічність реалізації товарів (-10 балів);

- наявність власного ліквідного майна, окрім того, що надане в заставу, залежно від вартості (від 10 до 70 балів).

V. Оцінка ділових якостей керівника (досвід роботи на даному підприємстві, позитивний досвід роботи з даним банком, термін керівництва підприємством).

VІ. Оцінка позичальника залежно від структури статутного фонду

VІІ. Оцінка позичальника в залежності від балансових показників.

Кожний банк для себе самостійно може обрати систему показників, за якими оцінюватиме позичальника, але загальний механізм визначення фінансових показників діяльності суб`єкта господарювання повинен дотримуватися.

Як уже відмічалося, залежно від кількості набраних балів позичальника відносять до одного з п`яти (або трьох) класів.

Так, наприклад, позичальники АКБ „Промінвестбанк”, що належать до першого класу („А”), як правило, мають пільги при кредитуванні. Перш за все це пріоритетне становище організації відносно виділення кредитних ресурсів, а також можливість вибору найбільш ефективної форми кредитування для даного позичальника на основі чинного положення НБУ „Про кредитування” – бланкового кредиту, кредитної лінії або кредитування з використанням єдиного рахунка (контокорента). Варто на практиці використовувати і традиційні форми пільг – заниження відсоткової ставки за кредит, скорочення звітності, яку надають до банку. Окрім того, для таких організацій може бути зменшено кількість перевірок цільового використання кредиту.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника у значній мірі, на нашу думку, є творчим, а не механічним. Для досягнення позитивного результату кредитний працівник повинен пам`ятати про головну мету процесу оцінки кредитоспроможності позичальника – оцінка кредитного ризику і виявлення джерел повернення основної суми боргу і відсотків за використання кредиту, а не аналіз фінансового стану клієнта як такого.

Зрозуміло, що в сучасних умовах діяльності комерційні банки повинні зосереджувати основну увагу на оцінці ймовірності кредитних ризиків за фінансовими показниками діяльності позичальників, адже для цього є всі можливості. Так, розроблені підходи до економіко-математичного моделювання стратегії кредитного ризику [9], які дозволяють оцінити ступінь ризику, проте за певних причин не під силу багатьом банківським установам.