Стратегія співробітництва України зі Світовим банком у контексті оптимізації зовнішнього боргу

Проект фінансування та довгострокового кредитування розвитку села (2004 фінансовий рік, кредитування за гнучкою схемою на загальну суму 250 млн. дол. США), що ґрунтується на недавно прийнятих українських законах про посилення прав кредиторів, має на меті забезпечити стрімкий розвиток довгострокового кредитування шляхом створення орієнтованих на вторинний ринок приватних посередників. Основна увага цього проекту приділятиметься довгостроковому кредитуванню села, але він має й ширше значення, сприяючи наданню довгострокових кредитів в усіх галузях економіки.

Висновки1. Можна сказати, що той факт, що Україна стала членом міжнародних фінансових організацій і почала одержувати від них ресурси в перші роки своєї незалежності є позитивним. Кредити міжнародних фінансових організацій допомогли в рішенні ряду макроекономічних проблем, особливо в 1993–1994 роки. Співпраця з МВФ допомогла Україні вибратися з кризи 1998 року. Разом з тим із самого початку міжнародні фінансові організації сприймалися не як партнери, а як щось замість керівного центру в особі центральних московських органів.

2.Але серйозною є проблема неадекватності вимог міжнародних фінансових організацій реаліям економіки України. Ця проблема пов'язана із застосуванням в Україні шаблонів, які використовуються в інших країнах не тільки Центральної і Східної Європи, але і Латинської Америки, Азії і т.д. Очевидно, що національна економіка України (хоча б через минулий розвиток у складі єдиної союзної держави) ну ніяк не може бути поставлена в один ряд з економіками країн Латинської Америки. Крім того, змінюється модель економічного розвитку країн — одержувачів допомоги, яка пропонується міжнародними установами. Саме тому на місце вашингтонського консенсусу (модель розвитку — "вільна економіка і жорстка монетарна політика") приходить так званий пост-вашингтонський консенсус (складніша модель, яка може враховувати національні особливості країн — одержувачів допомоги).

3.Залучення зовнішніх ресурсів із джерел міжнародних фінансових організацій, з одного боку, дає можливість країні, яка бере кредити, сприяти втіленню у життя численних інвестиційних проектів, отримувати кваліфіковану інформаційну допомогу, позитивно впливати на мобілізацію вітчизняного капіталу й залучення іноземного у відповідних галузях тощо. З другого боку, існує і зворотний бік, тобто зростання позик на міжнародному ринку капіталів має і свої хиби. Кредити підлягають поверненню з відсотками, що негативно позначається на стані платіжного балансу. Зрозуміло, фінансова допомога зарубіжних країн далеко не безоплатна.

4.Нерідко кошти, які надходять із Заходу, мають чітко обумовлений характер, тобто кредити надаються під певні зобов'язання української сторони. Держава не завжди ефективно розпоряджається наданими їй коштами, часто спрямовуючи їх на розв'язання нагальних економічних проблем, а не на інвестування у виробничі об'єкти. Водночас відомо, що інтенсивне залучення іноземних кредитів під гарантії уряду країни на різних умовах і в будь-яких формах закономірно призводить до нагромадження зовнішнього державного боргу.

Таким чином, надалі необґрунтоване залучення величезних обсягів фінансових ресурсів із джерел міжнародних фінансових організацій небезпечне, проте відмова від них призведе до ускладнення економічної ситуації в нашій країні. Розв'язання цієї проблеми лежить у площині удосконалення законодавчих засад щодо ефективного використання отриманих коштів міжнародних фінансових установ.

5.Існує проблема доцільного використання отриманих коштів. У 2001 році Рахункова палата перевірила, яким чином використовуються кредити МБРР, в результаті були виявлені факти систематичного нецільового використання цих коштів. Наприклад, державне казначейство не змогло підтвердити витрати на навчання та стажування працівників на суму 200 тис. доларів. МБРР надав декільком державним установам кошти на розробку Національної програми економічної реформи. Незважаючи на те , що програма не розроблена, кошти в розмірі 28 млн. доларів державні установи використали за нецільовим призначенням.

6.Необхідно вжити заходів щодо зменшення часу, який витрачається на підготовку та виконання інвестиційних проектів для забезпечення своєчасного отримання технічної допомоги та інвестицій, потрібних для підтримання стратегічних ініціатив у рамках Стратегії допомоги Україні. До чинників, які можуть впливати на затримки, належать:

—обмежені технічні можливості сторін;

—відсутність адекватної інституційної бази, необхідної для підтримки проектів;

—зміни у почутті причетності до проектів працівників органів влади, зумовлені їхньою ротацією;