Банківська справа та грошово-кредитна система країни
Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна поділити на зовнішній і внутрішній. До інструментів зовнішнього впливу на діяльність банків слід віднести закони Уряду України та нормативно-інструктивні документи НБУ.
Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України «Про банки і банківську діяльність» (грудень 2000 р.), в якому чітко розмежовується функції НБУ та комерційних банків.
НБУ як центральний банк працює відповідно до Закону України «Про Національний банк України» (червень 1999 р.), де регламентується його законодавче право щодо впливу на роботу банків та її регулювання.
До інструментів внутрішнього впливу слід віднести наступні: статут банку; правила внутрішнього розпорядку; накази; розпорядження; інструкції і т.п.
Узагальнюючи світовий і вітчизняний досвід розвитку банківської справи можна прийти до висновку, що банківська діяльність складається із 3-х основних функцій:
1. Мобілізація грошових ресурсів у формі вкладів від юридичних і фізичних осіб.
2. Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів.
3. Здійснення розрахунків між клієнтами – суб’єктами економічних відносин.
Виконання усього комплексу посередницьких операцій можна вважати економічною ознакою банку – як центрального , так і комерційного.
3.Становлення грошової системи України
В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:
· з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;
· напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ѕ їх майже десятикратне підвищення.
Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:
· використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;
· передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;
· використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;
· впровадити в обіг національну повноцінну банкноту ѕ гривню.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини: