Астрономічна наука і передбачення. Боротьба за науковий світогляд

Значення наукової революції Коперника не вичерпує¬ться, однак, тим, що вона звела нашу Землю на стано¬вище рядової планети Сонячної системи і тим самим завдала надзвичайно сильного удару по релігійній кар¬тині світу.

Розкривши позірний, ілюзорний характер видимого добового руху небесних світил і петлеподібних перемі¬щень планет, Коперник тим самим утвердив у науці

надзвичайно важливий методологічний принцип: «Світ може бути не таким, яким ми його безпосередньо спо¬стерігаємо».

Стало ясно, що ототожнення безпосередньо спостере¬жуваного в реальною дійсністю без ретельної всебічної перевірки може призвести до неправильних, перекру¬чених уявлень про навколишній світ.Методичні міркування. При вивченні розділу програ¬ми, присвяченого боротьбі за науковий світогляд, дуже важливо загострити увагу учнів на тому, що ситуації, за яких спостережувані явища мають ілюзорний харак¬тер, при вивченні космічних процесів зустрічаються досить часто. І тому робити ті чи інші висновки про властивості реального світу безпосередньо з результатів спостережень треба з великою обережністю. Такі дії завжди мають у собі потенційну небезпеку помилково сприйняти видиме за дійсне, і тим самим сприяти виник¬ненню тих чи інших помилок.

Від Коперника до Ньютона. Вчення Коперника стало могутнім поштовхом до визволення свідомості людей від церковно-релігійних уявлень про світобудову. У нього з'явилися послідовники, які чимало зробили як для про¬паганди і поширення цього вчення, так і для його по¬дальшого розвитку.

Одним з них був італійський мислитель Джордано Бруно, пристрасний борець проти схоластичної філосо¬фії. В багатьох своїх висловлюваннях про нескінченність світобудови, множинність населених світів, єдність зако¬нів природи Бруно піднімався до істинного матеріаліз¬му. Таким чином, Бруно багато в чому пішов далі Ко¬перника, вчення якого було пов'язане з уявленням про нерухомість Сонця, його центральне положення в світо¬будові та існування сфери нерухомих зірок, яка обмежує Всесвіт.

Неоціненний внесок у розвиток природознавства й звільнення його від середньовічної схоластики зробив

Галілео Галідей. Він першим став систематично вводити в науку експеримент, а також математичне й геометрич¬не моделювання явищ природи. Його телескопічні спо¬стереження і зроблені завдяки їм відкриття стали пере¬конливим підтвердженням основних положень вчення Коперника.

Одним з головних досягнень Галілея було відкриття принципу інерції, що заклало основи класичної меха¬ніки.

Вивчаючи рух планет навколо Сонця, Кеплер шукав силу, яка «підштовхує» ці небесні тіла і не дає їм зупинитися.

Після відкриття принципу інерції стало ясно, що шукати треба силу, яка перетворює рівномірний прямо¬лінійний рух планет у криволінійний. Закон дії цієї сили - сили тяжіння - відкрив Ісаак Ньютон.

Церква і наука. Вчення Коперника завдало першого відчутного удару по релігійному світогляду. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карти¬на світу. Руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною. А це не могло не викликати сумніви у непогрішимості й інших релігійних догм. Почався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу релігійного світогляду.

Подальший розвиток науки, різноманітні практичні застосування наукових знань зумовили те, що наукові уявлення набирали дедалі більшого авторитету серед широких кіл людей. У світлі наукових даних релігійні уявлення про світ виглядали дедалі менш обгрунтова¬ними і дедалі наївнішими.

Як же розвивалися «стосунки» між церквою і наукою від середньовіччя до наших днів? Внаслідок діяльності Коперника, Бруно і Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в подальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників релігії пристосовуватися до нових об¬ставин. Особливо чітко цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.