Наша Галактика
У процесі своєї практичної діяльності людина виді¬ляє з нескінченного розмаїття матеріального світу скін¬ченну кількість об'єктів, явищ, відношень, зв'язків, взаємодій: будує наукову картину світу. Картину, яка розвивається в міру нагромадження знань, відбиваючи дедалі глибші закономірності світобудови. Таким чином, наукова картина світу — це кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної об'єктивної реальності.«Якщо Всесвіт, що вивчається нами сьогодні, виник 20 мільярдів років тому, то з філософської точки зору важливим є визнання об'єктивного характеру цього процесу як космічного етапу саморозвитку матерії. Справа конкретної науки — фізики зрозуміти й описа¬ти цей процес. Можливим .є мислити й існування бага¬тьох Всесвітів із складною топологією. Тому доцільно відрізняти термін Всесвіт природодослідника, яким позначаються наші відомості про Всесвіт, нагромаджені на даний момент часу, від філософського поняття матері¬ального світу. Це поняття включає у себе в приховано¬му вигляді всі майбутні досягнення у вченні про Всесвіт природодослідника» '.
Отже, сукупність відомостей про світобудову, нагро¬маджених наукою на даний момент часу, доцільно по¬значити терміном «Всесвіт природодослідника» на відмі¬ну від філософського поняття «матеріальний світ», що включає у себе в прихованому вигляді всі майбутні досягнення у вченні про «Всесвіт природодослідника».
«Всесвіт природодослідника» є результатом складної суб'єкт-об'єктної взаємодії. Він відображає реальні вла¬стивості матерії, але ставити питання про те, якими є ці властивості поза пізнавальним процесом, що його здійт онюе людство, безглуздо.
«Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питан¬ня»,— підкреслював К. Маркс. Єдиний спосіб бачення дійсності — її бачення через призму практики.
Таким чином, людство в процесі своєї практичної діяльності реалізує свій «Всесвіт природодослідника», виділяючи з нескінченної багатоманітності матерії ті її властивості й закономірності, які мають най¬більш важливе значення для практики, для самого існування людського суспільства, для його подальшого розвитку.
Теорія розширюваного Всесвіту. Основне завдання одного з найважливіших розділів сучасної астрофізи¬ки — космології полягає в тому, щоб вивчити структуру
простору Всесвіту у великих масштабах і закономірно¬сті його еволюції в часі.
У 1922 р. радянський математик О. О. Фрідман, ана¬лізуючи рівняння загальної теорії відносності А. Ейн¬штейна, що описують поведінку Всесвіту, дійшов неспо¬діваного висновку про те, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному стані: він має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.
В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвер¬дження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.
Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляють¬ся, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій централь¬ній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намага¬лися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключ¬не становище в світобудові.
Насправді ж ми маємо справу з черговою астроно¬мічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається та¬ким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, від¬стань між ними з плином часу зростатиме. А це озна¬чає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.
Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне — май¬бутньому.
Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем — Метагалактика виникла внаслідок ви¬бухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.