Інженерний геній риму – колізей, пантеон
На батьківщині Септимія Сєвера, у Лептіс Магне (Північна Африка), була побудована базиліка, що відрізнялася від усіх колишніх особливим задумом і розкішшю обробки. На вузьких сторонах, східній і західній, у неї були дві напівкруглі ніші – апсиди. Утворюючі їхні різьблені пілони (стовпи) присвячувалися Дионісу і Гераклові і були прикрашені сценами їхніх подвигів.
До кінця ІІІ століття в Римі наступила тимчасова ремісія. Імператорська влада почасти зміцніла. З усіх боків столицю імперії тіснили варвари, і найбільш важливими архітектурними спорудженнями стали міцні оборонні стіни, серед яких особливе місце займала стіна Авреліана.Імператор Диоклетіан, що правив на рубежі ІІІ – ІV століть, уже рідко бував у Римі. Його резиденцією була Салону, місто в східній Адріатиці. Диолектіан зробив важливий крок до зміцнення імперії, провівши ряд реформ, підсиливши державну бюрократію і систему стягування податків. Про характер його часу красномовно говорить побудований у Салоні палац. Обнесений могутньою фортечною стіною з вежами, з виходами до моря, чітко розпланований, він був схожий скоріше на військовий табір. Однак у ньому були і житлові будівлі, і господарські служби, і мавзолей, і храм, і парк. Він був зручний для життя: Діоклетіан, що добровільно залишив трон після 20 років правління, навіть розводив там овочі. Але все-таки в цьому палаці не відчувається колишньої волі. Є в ньому особлива строгість і зумовленість у супідрядності всіх частин, близька палацам майбутніх візантійських імператорів.
Велика імперія йде до кінця, коли на трон сідає Костянтин, перший імператор, що офіційно прийняв християнство. Антична релігія остаточно зжила себе.
Завершальним пам’ятником цього часу була василька Максенція, перемогу над яким увічнив Костянтин на Римському форумі (306 - 312 р. н. е.). Базиліка була задумана настільки грандіозною з такими колосальними прольотами зводів, що навіть мудрість римських інженерів не врятувала її від руйнування – незабаром після зведення вона обрушилася. Наскрізною каркасною конструкцією вона передбачала середньовічні християнські васильки Західної Європи. Василька Максенція – одне із самих грандіозних склепінних будинків Риму (площа 6 тис. кв. м). Прямокутна в основі, вона мала зі східної сторони критий портик на стовпах. Внутрішній простір, розділений на три нефи, завершувався в середньому нефі напівкруглою апсидою. Середній неф був перекритий хрестоподібними зводами, що спиралися на вісьмох могутніх стовпах і підтримувалися зовні контрфорсами і вертикальними виступами стіни. Тільки коротка сторона базиліки апсидою була вирішена суцільною стіною. В інших частинах будинку зводи спиралися на стовпи, що служили основою конструкції. Тонкі зовнішні стіни були прорізані двома ярусами широких аркових прольотів.
Після визнання 313 р. християнства пануючою релігією почалося будівництво християнських храмів, форми яких в основному запозичалися з античних васильків.
Перемоги Костянтина звеличує і споруджена в цей же час на форумі Тріумфальна арка Костянтина. Вона була прикрашена рельєфами, безжалісно виламаними зі споруджень імператорів ІІ століття – Траяна, Андріана і Марка Аврелія. Вони були включені в новий художній ансамбль, і тільки голови цезарів скрізь були замінені головами Костянтина. Цей факт є символічним: Костянтин ніби поглинає колишню римську історію. Все строго, регламентовано: у центрі імператор із клевретами, що підлещуючись заглядають йому в обличчя, по боках, безлика юрба.
Костянтин переніс столицю імперії на схід, у колишнє грецьке місто Візантію. Назване воно було “новим Римом”, чи Константинополем. Звідси почне свою історію нова держава – Візантія. Рим же залишався ще протягом двох століть центром західної частини імперії. Та ж картина спостерігається і за межами Риму, як в Італії, так і в провінціях. Античне мистецтво ще довго буде зберігати свою силу, однак воно, переростаючи в середньовічне, стає тільки традицією.
ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН
Звичайно вважається, що римляни зробили три геніальних відкриття в архітектурі: бетон, арка і купол. Насправді лише бетон є безперечно римським винаходом. Змішуючи вапно з вулканічним попелом, каменями і піском, римляни створили надзвичайно міцний, дешевий, зручний, але естетично абсолютно невиразний будівельний матеріал. Остання обставина їх нітрохи не бентежила. Якщо греки свої мармурові храми не могли "опоганювати" навіть застосуванням сполучного цементного розчину і ставили блоки “на сухе”, то римляни могли облицювати некрасиві бетонні стіни чи мармуром, чи порфіром, могли їх розписати фресками чи обшити розписаними дерев'яними панелями. Порушення естетичної єдності зовнішнього вигляду будинку і матеріалу їх нітрохи не бентежило.