Інженерний геній риму – колізей, пантеон

ЗМІСТ

ВСТУП

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД

ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД

ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Архітектура (зодчество) – мистецтво будувати будинки і їхні комплекси, призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне просторове ядро – інтер’єр. Його характер, виражений у зовнішній формі, визначений призначенням, умовами життя, потребою у зручності, у просторі і волі руху. Зв’язана у своєму розвитку з постійно мінливими матеріальними потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура є однією з форм матеріальної культури.

Разом з тим архітектура – один з видів мистецтва. У художніх образах архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень духовного розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний задум, його доцільність розкриваються в організації просторів інтер’єру, в угрупуванні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і цілого, у ритмічному ладі. Співвідношення інтер’єру й обсягу будинку характеризує своєрідність художньої мови архітектури.

Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будинків. Як жоден інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми і монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають неповторне обличчя, життя, історію. Вони оповідають про сучасне життя, про історію минулих поколінь.

Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно розвивається в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура, живопис, декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї, закладені у споруді. І архітектура й образотворче мистецтво збагачують один одного в цьому синтезі.

Під Древнім Римом розуміється не тільки місто Рим античної епохи але й усі завойовані ним країни і народи, що входили до складу колосальної Римської держави – від Британських островів до Єгипту. Римське мистецтво – вище досягнення і підсумок розвитку давнього мистецтва. Його створювали не тільки римляни (чи італіки), але й древні єгиптяни, греки, шини, жителі Піренейського півострова, Галії, Древньої Німеччини й інші народи, підкорені Римом, що іноді стояли на більш високому рівні культурного розвитку. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва місцевих італійських племен і народів, у першу чергу могутніх етрусків, власників давньої високорозвиненої самобутньої художньої культури. Вони познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні варіанти зведень, тосканський ордер, інженерні споруди, храми і житлові будинки та ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим портретом, що відрізняється гострим сприйняттям натури і характеру.

У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа, зате на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали місцеві традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури внесли грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста були центрами наукового життя і художньої культури античності.

Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але й провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили її і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню до розваг і парадності. У римських містах у певній мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадам, арками, монументами.