Ясір Арафат – лідер Палестинського народу
Родина, у якій виховувався майбутній палестинський лідер, була тісно пов'язана з націоналістичними колами. У будинок Салима Абу Сауда частенько навідувалися видатні діячі мусульманської громади й вели політичні бесіди. Арафат часто згадує ту ніч, коли в будинок увірвалися англійські солдати й почали бити усіх підряд.
Через шість років батько, одружився вдруге, а потім і втретє, викликав братів до себе в Каїр. Під час другої світової війни столиця Єгипту нагадувала вируючий казан, у якому кипіли політичні пристрасті, зіштовхувалися різні світогляду й погляди. У ті роки основними тенденціями, що вплинули на життєву позицію Арафата, були арабський патріотизм і націоналізм.
Ці два фактори позначилися на впевненості майбутнього палестинського лідера в тім, що найважливіша запорука успіху на політичному, та й будь-якому іншому поприщі – відповідна освіта. Коли прийшов час, Арафат звернувся заявою в Техаський університет на інженерний факультет, але державний департамент США відмовив йому у візі.
У квітні 1948 р. єврейські терористи із групи Іргун Цваі Леумі ("ЕЦЕЛЬ") вчинили різанину в арабському селі Деір Яссін. Жертвами стали більше 100 чоловік. Арафат, який в той час навчався у Каїрському університеті, пішов зі збройною групою (близько 50 чоловік) мстити євреям за вбитих. Група до мети не дійшла – її роззброїли єгиптяни.
Після жорстокої поразки в тій війні він ненадовго перебирається в сектор Гази, який виявився в руках Єгипту. В 1950 році повертається в Каїр, щоб продовжити навчання на інженерному факультеті. Тут зустрічає своїх майбутніх соратників по боротьбі, разом з ними бере участь в операціях проти англійців.За свідченням однокашників, Арафат дуже болісно сприйняв поразку арабів у війні з Ізраїлем. У студентських суперечках він називав помилкою відмову арабських країн від розподілу Палестини відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Зважаючи на все, саме тоді в нього зародилася думка про те, що палестинці повинні самі подбати про свою долю, а не чекати, коли за них це зроблять "брати араби".
В 1952 році Арафат, створює Союз палестинських студентів у Єгипті й обирається його головою. Судячи з того, що його навчання тривало вісім років (замість трьох), можна із упевненістю сказати, що на першому плані були справи союзу. Енергійний, вольовий і витривалий, він не тільки брав участь у політичних дискусіях, але й активно займався військовою справою. Згодом він навіть одержав диплом офіцера - у цьому допомогло рішення батьків про реєстрацію його народження в Єгипті. А в 1956 році, коли англо-франко-ізраїльські сили рвалися до націоналізованого Насером Суецькому каналу, лейтенант Арафат уже командував загоном підривників у складі палестинських формувань .
2. Рух Палестинського звільнення під проводом Арафата
Залишившись у Каїрі, Арафат продовжував бойові заняття з Мусульманськими Братами. Користуючись підтримкою фундаменталістів, він отримував все більший авторитет у студентській організації. Активність палестинців не подобалася єгипетському президентові Насеру. Закінчивши університет, Арафата виїхав працювати в більш сприятливий Кувейт. Там в 1956 р. він став на чолі створеної ним терористичної організації Ель-Фатх ("Відкриваючі ворота слави"). Ціль - звільнення Палестини шляхом збройної боротьби.
Перші акції Фатха були спрямовані проти водних об'єктів Ізраїлю (який має лише одне стабільне джерело прісної води - озеро Кінерет). Першим успіхом стало мінування кінеретського акведука - бомба, що розірвалася, убила сімох ізраїльтян. До 1966 р. атаки перемкнулися на кібуци (єврейські сільськогосподарські поселення). В 1967 р. Сирія, Йорданія і Єгипет знову напали на Ізраїль (Шестиденна війна) . У результаті перемоги в цій війні Ізраїль захопив Голанські висоти, Західний берег, Газу й Сінай. На цих територіях на той час перебувало біля мільйона арабів. Арафат намагався влаштуватися з близько 500 прихильниками на Західному березі, але був змушений зникнути в Йорданії, звідки продовжував терористичні вилазки.
Більшість терактів, організованих Арафатом, були спрямовані проти мирного населення - цієї тактики він дотримувався протягом всієї своєї діяльності.
18 березня 1968 р. біля Ейлата на міні, встановленої Фатхом, підірвався автобус із дітьми. Дві дитини убиті, 27 поранені. У відповідь ізраїльтяни атакували базу Фатха на території Йорданії. За підтримкою армії Йорданії атака була відбита. Подія була представлена як більша перемога, і фотографії героя Арафата прикрасили газети світу. Фатх придбав авторитет - у нього вливалися нові сили. Терор проти мирного населення посилювався - в Єрусалимі вибухали начинені вибухівкою автомобілі, забираючи десятки життів і породжуючи настільки необхідний Арафату шум у пресі.