Карибська криза, посилення конфронтації у 60-х роках, становлення руху неприєднання
ПЛАН
1.Пошуки взаємних компромісів
2.Карибська криза
3.Посилення конфронтації у 60-х роках
4.Становлення руху неприєднання
Проблеми роззброєння були в центрі уваги всіх сесій Гене¬ральної Асамблеї ООН другої половини 50-х років. Обидва воєнно-політичні блоки, втягнувшись у гонку озброєнь, нагромаджували знач¬ні арсенали засобів масового знищення, і будь-яка випадковість мо¬гла призвести до загибелі людської цивілізації.
Число ядерних держав зростало: у 1952 р. атомну бомбу було ви¬пробувано у Великій Британії. Поява наприкінці 50-х років балістичних ракет з ядерними боєголовками, здатних за лічені хвилини долетіти до будь-якого пункту земної кулі, викликала справжню революцію у засо¬бах ведення війни. Практично кожна міжнародна криза супро¬воджувалася взаємними погрозами НАТО й ОВД застосувати ядерну зброю. І Захід, і Схід у міжнародних відносинах використовували атом¬ну дипломатію, діяли з позиції сили. Радянсько-американське проти¬стояння в атомній сфері водночас було стримуючим фактором для обох сто¬рін. Усі усвідомлювали катастрофічні наслідки застосування ядерної зброї.
Політика взаємних підозр позначилася на напруженості міжнарод¬них відносин. Ширився рух за мир та роззброєння. Правлячі кола супротивних блоків змушені були прислухатися до думки Світової гро¬мадськості. У вересні 1960 р. вперше в історії ООН Генеральна Асам¬блея розглядала питання про загальне і повне роззброєння. У виступі М. Хрущова на цьому форумі пролунали пропозиції про ліквідацію всіх армій, флотів, навіть військових навчальних закладів.
Свій план роззброєння висувала й американська сторона. В його осно¬ві була ідея «відкритого неба», тобто контролю за етапами роззброєння із взаємним аерофотографуванням територій. Цю пропозицію Радянський Союз відхилив. Далі питання роззброєння перекочувало до численних комісій і підкомісій, не уповноважених приймати остаточні рішення.
Москва намагалася зображувати себе захисником усіх поневолені народів. На цій же сесії Генеральної Асамблеї ООН М. Хрущов заклик; до негайної та цілковитої ліквідації колоніалізму. У відповідь на це пре ставник США висловив здивування з приводу того, що цього вимагала країна, яка у XX ст. найбільше розширила свою територію. В такому дусі виступили й інші делегати. Дебати навколо проблеми ліквідації колоніалізму замість очікуваного радянською стороною тріумфу перетворилися у звинувачення СРСР у веденні імперської політики.
В умовах радянсько-американського протистояння позитивний вплив на міжнародні відносини справляла політика країн Західної Європи. Наприкінці 50-х років відбувалося їх економічне і політичних зближення. У березні 1957 р. у Римі було підписано договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Його засновкиками стали Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург
На зламі 50-60-х років найболючішою проблемою Європи став Західний Берлін, який Москва намагалася взяти під свій контроль. З цією метою Радянський Союз обстоював необхідність надати Західне му Берліну статусу вільного міста. Однак Захід усвідомлював, наскільки «вільним» буде це місто, з усіх боків оточене територією НДР. У середині 1959 р. «берлінське питання» стало центральним на Женевсь¬кій конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Велик;: Британії та Франції. Учасники переговорів погодились, що Західний Берлін не належатиме ні НДР, ні ФРН. Західні держави ладні були значно скоротити чисельність окупаційних військ і погоджувались на залучення ООН до контролю над діяльністю західноберлінських ор¬ганів влади. Радянська ж делегація не була готовою до обговоренню цих пропозицій. Женевські переговори відклали, а радянська стороне запевнила, що не буде вдаватись до односторонніх дій.
1 травня I960 р. над територією СРСР було збито американський шпигунський літак У-2. Москва успішно використала цей випад?! для пропагандистської атаки на Захід. М. Хрущов відмовився прибу¬ти на конференцію глав чотирьох великих держав, яка невдовзі мала відбутись у Парижі.