ЛИЦАРСТВО

Лицарітамплієри були вправними хірургами. Часто їм доводилося лікувати поранених, що, зрештою, входило до обов'язків членів ордену.

Тамплієри славилися своєю хоробрістю й досвідченістю у військовій справі. Тому в XI ст. їм була подарована фортеця Газа у Святій землі. Хоча однією з обітниць лицарів була обіт¬ниця послуху, що припускало й простоту в стосунках, однак тамплієри славилися своєю зарозумілістю. Саме вона й стала однією з причин поразки християн у Палестині. 1191 рік став роком загибелі або розпаду ордену Тамплієрів, які не змогли втримати фортецю СенЖанд'Акр.

Госпітальєри

1070 рік став роком заснування в м. Палестині купцем Мауро з Амальфи госпіталю для пронан до святих місць. З кожним роком госпіталь розростався, перетворившись через якийсь час у братство з догляду за хворими й пораненими. Воно почало набувати значення в найвищих колах, його пози¬ції стали міцними й непохитними. У 1113 році братство офі¬ційно визнається Папою Римським, перетворюючись на духов¬нолицарський орден. Братство почало називатися — «Орден вершників госпіталю святого Іоанна Ієрусалимського».

Як і в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітниці: по¬слуху, бідності й цнотливості. За свій символ лицарі взяли білий восьмикутний хрест, розташований на лівому плечі чор¬ної мантії. Щоб засвідчити обітницю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, що показували, наскільки мало свободи в ченця. Через певний проміжок часу лицарі змінили колір свого одягу. Відтепер вони почали носити червоне вбран¬ня з хрестом, який був розташований на грудях.

Орден розпадався на три категорії. Тут були просто лица¬рі, капелани, службова братія. Главою ордену був проголоше¬ний Раймонд де Пюї, призначений Великим магістром. Щоб прийняти важливі рішення, лицарі збирали генеральний капі¬тул. З метою продемонструвати, що госпітальєри не прагнуть багатства й згодні його позбутися, члени капітулу повинні були віддавати Великому магістрові гаманець із вісьма динарами.

Протягом тривалого часу догляд за пораненими й хвори¬ми це й був одним з основних завдань ордену. Головний госпі¬таль, розташований у Палестині, уміщав близько 2 тисяч лі¬жок. Іоанніти безкоштовно допомагали біднякам, намагалися нагодувати їх, чим могли. Підкидьки й немовлята також не були обійдені увагою госпітальєрів. Що цікаво, умови для всіх, хто знаходився в госпіталях або притулках, були одна¬кові, незалежно від наявності або відсутності грошей.

Але незабаром пріоритети змінюються. Із середини XII сто¬ліття лицарі зобов'язані захищати прочан і воювати з невірни¬ми. Орден уже не бідний: йому належать землі в Південній Франції й Палестині. З кожним роком вплив іоаннітів зростає й стає практично рівним впливу тамплієрів.

Кінець XII століття не був щасливим для лицарів. Християні були вибиті з Палестини, й іоаннітам довелося пересели¬тися на Кіпр.

Незабаром вони втрачають практично всі землі в Європі. •Тоді вони вирішують знову спробувати своє щастя й приста¬ють до європейських берегів. Карл V, імператор Священної Римської імперії, дарує лицарям Мальтійський архіпелаг. З того часу іоанніти почали назватися мальтійськими лицарями.

Для вступу до ордену госпітальєрів з 1262 року треба було довести, що ти належиш до дворянського стану. Але з часом вимоги прийому до ордену змінилися. З'явилося дві категорії бажаючих вступити до ордену. Одна з них припус¬кала вступ за покликанням, а інша — за правом народження. Люди, що вступають до ордену за покликанням, повинні були тільки довести, що їхні предки не були ремісниками або ра¬бами. До ордену мали право вступити й монархи, які зуміли переконати всіх у своїй прихильності до християнства. Як не дивно, але Мальтійський орден відкривав свої двері також для жінок.

У лицарів Мальтійського ордену були свої обов'язки, яки¬ми не можна було нехтувати. Вони повинні були знаходитися постійно в казармах і покидати їх тільки з дозволу Великого магістра. У казармі лицарів, або конвенті, вони зобов'язані були провести не менше п'яти років. Конвенти знаходилися на острові Мальта — їхній основній резиденції. Також до обов'яз¬ків мальтійців уходило плавання на кораблях ордену протя¬гом 2,5 років, що мало назву «караван».