Лібералізм в Росії XIX століття

Таким чином, на думку Чичеріна, з позиції «вищої» ступіні розвитку лібералізму — «охоронного», чи консервативного, — усякий громадянин, не схиляючись безумовно перед владою, в ім'я власної волі зобов'язаний поважати сутність самої державної влади. Для філософії права і соціології «охоронного» лібералізму Чичеріна, заснованих на триєдності трьох основних початків гуртожитку — волі, влади і закону, рівноцінних і нероздільних, їхня гармонійна угода припускає суспільну єдність, а для цього необхідна єдність у державному житті; останнє можливо при єдності влади, а не її поділі. Найкраще це досягається при такій «змішаній» формі правління, як конституційна монархія, що є політичним ідеалом для мислителя. Перевага їй він віддавав тому, що: 1) монарх, будучи представником інтересів цілого (суспільства), коштує вище станових поділів, вище партій; він є «примиритель» і посередник між протилежними елементами: народом і аристократією (дворянством). Монарх представляє начало влади, аристократію, аристократичні збори — начало закону, «почуття права, волі і людського достоїнства», а представники народу — начало волі; 2) монархічна влада відігравала величезну роль в історії Росії, і «ще протягом сторіч вона залишиться вищим символом її єдності, прапором для народу». [5]

У «охоронному» лібералізмі Чичеріна духовні основи (в особі вільно-розумної особистості) з'єднуються із суспільними взаємодіями, які регулюються правом; принцип особистої волі і прав людини в суспільстві може бути здійснений лише за умови обмеження «внутрішньо» (морально і релігіозно) і «зовні» (правом, законом, сильною владою). [6]

Носієм, соціальним суб'єктом здійснення свого політичного ідеалу Чичерін вважав дворянство — «головний стан у державі», . утворення, що має ценз і, « загальногромадянського порядку» (за що його критикував молодий Струве, відзначаючи, однак, г в 1897 р. наявність у Чичериіа «реалістичного, консервативного світогляду» і засвоєння їм « лібералізму» [7]), і «середній стан». Воно представляє одне з «горизонтальних» поділів суспільства (на відміну від партійного — «вертикального»), і є поняття кількісне (воно займає середнє положення в суспільстві між вищими і нижчими станами) і якісне (воно містить у собі приватні професії, що вимагають як багатства, так і освіченості; у ньому «утворення з'єднується з багатством»). [8] Середній стан стане опорою Російської держави тільки за умови зміцнення особистих і вільних елементів суспільства, розширення місцевого самоврядування, «поділу справ на губернські і повітові» у земстві.На відміну від класичного лібералізму, що відстоює пріоритет особистої волі і розглядає державу переважно як «нічного сторожа», зводячи до мінімуму межі його втручання в життя цивільного суспільства, а влада — має сугубо функціональний зміст, консервативний лібералізм однаково коштовними вважав волю і «охоронні начала», традиції державності, сильної влади, релігії, національної культури. У цьому змісті «помірний» лібералізм Чичеріна (у нього є стаття за назвою «Міри і границі») «однаково чарівними» вважав ідеї порядку і волі, почуття міри і границь по відношенню і до волі, і « влади — почуття, так «потрібні освіченому суспільству» і так необхідні «російському розуму», припускаючи також «обмеження» меж влади і волі законом чи звичаєм. Чичерін особливу увагу приділяв «охоронним началам», що і розкривають зміст традиції, наступності, «зістиковуючи» дві тенденції в розвитку суспільства — тенденцію збереження (стабілізації) і тенденцію .перетворення (реформування). «Охоронні начала» є мірою першої і другої, виражають тенденції наступності і розвитку як у политиці, так і в національних державних і культурних особливостях історії Росії. «Охоронні начала» свідчать про суперечливість історичного прогресу і процесу, що складаються не тільки в споконвічному русі вперед, ний у розвитку «внутрішніх сил», у «поглибленні в себе» тих начал, що лежать в суті людського духу, у боротьбі старого з новим, тому що рух заради руху – це загибель для суспільства: одна лише воля приводить до анархії. Такими «охоронними началам», на думку Чичеріна, є:

1.«несвідомий інстинкт народних мас», їхні безпосередні почуття і звички; але духовною силою, що рухає історію, служить свідомість, тому на чолі суспільства повинні стояти вищі класи;

2.наявність охоронної партії, що відстоює ті загальні начала, на яких ґрунтуються суспільства, а саме — влада, суд, закон;

3. «історичні початки» народу: для Росії ними завжди були сильна влада — гарант згоди і єдності суспільства (особливо в перехідні епохи корінних перетворень усього суспільного будинку); бюрократія як знаряддя влади, що у Росії потрібно стримувати в межах законності, поставити під контроль гласності й обмежити самоврядуванням; сила корпоративного початку. [9] Для нормального розвитку суспільства помірні ліберали, на думку Чичеріна, повинні розуміти необхідність проведення судової реформи, без якої неможливо ні повага до закону, ні охорона права, прав і порядку.

Чичерін особливо підкреслював, що ні зміна статей Зводу законів, ні зміна декількох адміністраторів не обновлять Росії: «И корінь зла, і засіб лікування лежать не в заснуваннях, не в зовнішніх умовах, а в нас самих. Дійсне завдання полягає... не в зміні людей і заснувань, а в роботі над собою». [10] Тут очевидна сутність консервативного, помірного, лібералізму: здійснення принципу свободи особи не тільки можливо зовні (зміною соціальних, правових і політичних інститутів убік їх демократизації, тобто влади, закону, права), але необхідно і внутрішньо (роботою над собою, розвитком моральності, політичної культури, правосвідомості). Моральне удосконалювання життя може бути також двояким: внесення добра в людські души, моральне виховання й удосконалювання порядку життя, що діють у ньому норм і заснувань.