ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА – від заснування до „оксамитової революції”
Жорстокий окупаційний режим, терор та репресії викликали наростання антифашистських настроїв. Під час розгортання загальнонаціональної боротьби проти окупантів сформувалися два політичних центри та викристалізувалися дві ідейні платформи визвольного руху. Одним з цих центрів був Лондон, де знаходився емігрантський чехословацький уряд Е.Бенеша (ств. 194Q), другим - Москва. де перебувало керівництво Компартії Ч. не чолі з К.Готвальдом. Важливою справою діяльності зарубіжних центрів чехословацького руху Опору стало створення військових частин на території Франції, Англії та СРСР. Московські переговори 1943 між керівництвом Компартії Ч. і президентом Е.Бенешом сприяли істотному зближенню позицій двох основних центрів чехословацького руху Опору, формування широкого антифашистського національного фронту. Проте масові арешти підпільників-антифашистів у чеських землях влітку 1944 зірвали спробу організаційного об'єднання патріотичних сил в еміграції та на батьківщині. У кін. серпня-жовтні 1944 словацькі антифашисти під керівництвом Словацької національної ради підняли повстання проти окупаційного режиму і незабаром визволили бл. ^ території Словаччини. Однак у другій пол. жовтня гітлерівці, стягнувши значні сили, заволоділи основними опорними пунктами повстання.
Наприк. березня 1945 у Москві відбулися переговори між представниками трьох основних політичних сил чеського і словацького руху Опору: президента, уряду в еміграції, Словацької національної ради (вищий керівний орган словацького руху Опору) і чехословацької Компартії. Підчас переговорів було досягнуто політичного компромісу і організаційно оформився Національний фронт чехів і словаків. До його складу увійшли представники чехословацьких політичних партій - національно-соціалістичної, соціал-демократичної, народної і комуністичної. На цій зустрічі досягнуто угоди про створення уряду Національного фронту. Склад нового уряду на чолі з З.Фірлінгером та його програму оголошено 4.4.1945 у м.Кошице; одночасно пішов у відставку емігрантський уряд у Лондоні.Звільнення чеських земель від гітлерівських військ відбувалося у взаємодії частин Червоної армії та чехословацьких збройних формувань, утворених на території СРСР. Одночасно із західного напрямку просувалися англо-американські війська. На поч. травня розпочались збройні виступи проти окупантів у ряді чеських міст, а 5.5. вибухнуло повстання у Празі. Чеська національна рада, утворена з ініціативи Компартії Ч., об'єднала основні сили внутрішнього руху Опору і проголосила про перехід усієї влади на чеській території до уряду Національного фронту, представником якого вона себе вважала. Проте повстанці не розрахували свої сили, і німецьким військам вдалося оволодіти значною частиною міста. На допомогу повстанцям прийшли радянські війська, що і забезпечило звільнення Праги від гітлерівців 9.5.1945.
Розроблена урядом Національного фронту програма відображала нове співвідношення політичних сил у країні, передбачала проведення глибоких демократичних перетворень. У національно-політичному плані в програмі відзначалося, що Чехословацька республіка є державою двох рівноправних народів - чехів і словаків. Згодом питання державотворення були предметом тривалих переговорів між чехословацьким урядом, представниками чеських політичних кіл та Словацькою національною радою - вищим органом словацького народу. Наслідком цих переговорів стало укладення трьох Празьких угод, які мали значення тимчасової конституції Ч. 29.6,1945 між Ч. і Радянським Союзом було підписано договір, за яким Закарпатська Україна возз'єднувалась за побажанням населення зі своєю споконвічною батьківщиною - Україною і включалася до складу Української РСР.
У травні 1946 відбулися вибори до Національних зборів Ч., які проходили окремо у чеських і словацьких землях. У чеських землях найбільше голосів (40%) здобули комуністи, що позначилося на складі й програмі нового уряду, який очолив комуністичний лідер К.Готвальд. Після парламентських виборів 1946 політичне становище у країні ускладнилося. Комуністи, які у виборах на території Словаччини зазнали невдачі, вирішили взяти всю повноту влади у свої руки і всі свої зусилля перенесли на позапарламентські форми боротьби. Обстановка в країні сягнута кульмінаційної напруженості у лютому 1948. Намагання комуністичних керівників повністю поставити під свій контроль органи поліції спричинило гостру урядову кризу. Вивівши на вулицю своїх прихильників, комуністи шляхом проведення численних позапарламентських акцій (масові демонстрації, утворення і озброєння робітничої міліції, збирання підписів тощо) добилися відставки більшості міністрів празького уряду, представників демократичних партій і формування нового складу кабінету міністрів, в якому більшість мали представники лівих сил. Після приходу до влади у Чехословацькій республіці комуністів та їхніх прихильників почалося відверте формування тоталітарно-репресивного режиму та встановлення диктатури Комуністичної партії Чехо-словаччини. У травні 1948 Національні збори ухвалили нову конституцію країни, яка законодавче закріпила державну єдність ЧСР та проголосила “побудову соціалізму”. Були створені єдині вищі органи влади, до компетенції яких відносилися питання, що мали загальнодержавне значення. У червні 1948 президент Е.Бенеш відмовився підписати текст нової конституції й подав у відставку. Використовуючи свою більшість у парламенті, комуністи новим президентом держави обрали К.Готвальда. Компартія розпочала зміцнення тоталітарного режиму, реорганізацію економічного і політичного життя на радянський взірець. Реальну опору комуністичного режиму становили радянські війська, які залишилися у країні після Другої світової війни. Командні методи, якими користувалася Компартія, з поч. 1950 років були перенесені на систему державного управління. Суспільно-економічні зміни проходили в умовах політичного і фізичного терору. Жорстоко переслідувалося будь-яке інакодумство, практично повністю ліквідовано приватний сектор у промисловості, селян примушували вступати до сільськогосподарських кооперативів.