Формування опозиції в Польській робітничій партії (1945 р.)
Боротьба з “право-національним ухилом” у Польській робітничій партії (далі ППР) формально розпочалася на липневому (1948 р.) пленумі ЦК ППР. Фактично ж, думаємо, у 1943 р., коли 28 липня до Варшави прибув Б.Берут (пізніше один з організаторів Крайової ради народової (КРН). Із його місією пов’язано багато суперечливих суджень. А.Верблян наводить деякі факти: ініціаторкою приїзду Б.Берута до Польщі була М.Форнальська, член ЦК ППР. Комуністи потребували нових людей, оскільки старі комуністи, члени Комуністичної партії Польщі були здеморалізовані або знищені Й.Сталіним [6].
Р.Назарувич зауважує, що Я.Красіньському, посереднику між М.Форнальською та Б.Берутом, надали допомогу розвідділи радянської партизанки за участю А.Алісейчика. Р.Назаревич також цитує депешу, в якій ЦК ППР узгоджує з Москвою дії Я.Красіньського. Ще одна загадка стосується листа від 10 червня 1944 р., якого Б.Берут надіслав Г.Димитрову, Генеральному секретареві Інформбюро. В листі, підписаному псевдонімами “Іванюк” та “Томаш”, Б.Берут критикував політику В.Гомулки і просив Димитрова вплинути на зміну керівництва ППР [3, 50-54]. Допускаємо, що неофіційних донесень Б.Берута чекали в Москві. Його місію у Варшаві пов’язуємо з майбутньою розправою над В.Гомулкою, який у перших місяцях 1945 р. став першоплановою особою в польському комуністичному русі.
Із 19 до 24 квітня 1945 р. у складі делегації Тимчасового уряду В.Гомулка перебував у Москві. Йшлося про підписання договору про взаємну допомогу і співпрацю між Польщею і Радянським Союзом після закінчення війни. В розмові за зачиненими дверима, між іншим, Гомулка торкнувся питання про арешти польських громадян органами контррозвідки й радянської служби безпеки на підставі договору від 26 липня 1944 р. Документ передавав у юрисдикцію Й.Сталіна злочини проти радянської армії у воєнних діях. Кульмінацією подій, що наступили після укладання договору, став арешт 16 діячів “лондонського табору” на чолі з Л.Окуліцьким, останнім головним комендантом Армії Крайової та Я.Яновським, останнім делегатом Лондонського уряду в країні [7, 252].
Гомулка вважав, що подібні дії, коли фронт віддалявся на сотні кілометрів, є не що інше, як посягання на суверенність Польщі. Зміст розмови із Й.Сталіним передав у своїх спогадах Я.Птасіньський. Арешт В.Гомулки він назвав незаконними діями радянських органів безпеки і вимагав передати справи заарештованих до польського уряду. Й.Сталін відмовив, але визнав, що генерал І.Сєров перевищив компетенції шефа контррозвідки в прифронтовій зоні та в тилу [5, 116].
Чи вплинули слова В.Гомулки на процес 16-ти достеменно невідомо, хоч він вважав, що так [7, 253]. А от на стабільність положення Генерального секретаря ППР, без сумніву, мали доленосний вплив.
Поведінку В.Гомулки корегувала сама суспільно-політична ситуація: за його плечима стояв Тимчасовий уряд і партія, що посідала більшість у коаліції; перемога над фашизмом приписувалася ППР і його лідерові; нова влада поширювала контроль на захід від Бугу, а також західні землі по Одрі і Нисі; диспонувала понад 400-тисячною армією. З іншого боку, суспільні настрої не гарантували “народній владі” абсолютної підтримки: активізувалися підпільні військові осередки в окремих локальних осередках; проявлялися антирадянські настрої, властиві для польської менталь¬ності ще з часів трьох поділів Польщі. Останні чинники вказували на нестабільність у суспільстві.
Причини негативних тенденцій В.Гомулка бачив у “сектантстві активу партії”. Вважав, що зможе силою власного авторитету зміцнити вплив на коаліційний уряд й не лише нав’язати тісні стосунки із Й.Сталіним, а й вказати на помилки та відстояти інтереси поляків [7, 254-255]. Зрозуміло, що він покладався на відому багатьом просталінську позицію.
20 травня 1945 р. у Варшаві зібралося пленарне засідання ЦК ППР. А.Верблян відносить його до найважливіших в історії ППР [7, 255]. В основній доповіді прозвучало, що “тактична лінія партії є шкідливою для сучасної ситуації (...) Відбудова господарства цілком залежить від політичної стабільності в суспільстві, а також від психічного налаштування народу” [1, 5-13]. І далі: “Найбільш небезпечним є закиди ППР в тому, що вона є радянським агентом. Маси повинні впевнитися у нашій польськості. Нехай звучить критика на адресу польських комуністів, а не агентів” [1, 5-13]. Гомулка вказував на надмірне використання військової потужності радянської армії і служби безпеки, спроби організувати колгоспи, рішення однієї організації в Хжанові, яка домагалася приєднання Польщі до СРСР тощо.
Багато уваги В.Гомулка приділив органам безпеки, де, як оцінював, “в найбільшій мірі проявилися сектантські помилки. Праця органів безпеки не приносить їм популярності. В нашій державі над нашими головами виростає інша держава, а в її політику ніхто не може втрутитися (...).У в’язницях людей утримують в тваринних умовах. З цим потрібно покінчити (...). Люди або деморалізуються, або відходять (...). Керівники служби безпеки не підпорядковуються міністрові ...” [1, 5-13].