Країни Центральної та Східної Європи 1945 – 1994рр

Комуністи, котрі верховодили у Вітчизняному фронті, спочатку воліли за краще, щоб не сполохнути передчасно своїх тимчасових союзників по ВФ та заспокоїти США і Великобританію, трималися в тіні і демонстрували водночас, що вони за широку коаліцію як доказ демократії та влади народу. Однак, ключові міністерства – внутрішніх справ та юстиції – прибрали до своїх рук. Так само комуністи захопили керівництво Національним комітетом ВФ, який факти-

чно здійснював широку контрольно – координуючу діяльність, котра зачипала всі сторони політичного життя, в тому числі й вирішального впливу на уряд. Під його опікою знаходилися місцеві комітети ВФ, за якими хоч і не було визнано статусу органів влади, але наділені абсолютними контрольними функціями, фактично були такими в перші повоєнні роки. Вирішальну роль в цих комітетах грали комуністи.Вибори в Народні збори. Прийняття “класової”

конституції

На виборах в Народні збори в листопаді 1945 р., котрі не були вільними, переміг, зрозуміло, ВФ. Уряд знову очолив К. Георгієв. Перші зони, прийняті Народними зборами, - закон проти реакції, про конфіскацію майна, нажитого перед війною і вході її, про ліквідацію монархів – свідчили про розгортання широкого наступу на хилі пагінці демократії, посилення терору та свавілля. Адже під закон про реакцію можна було підвести будь-кого неугодного. 15 березня 1946 р. була проголошена республіка.

22 листопада 1946 р. головою уряду став Г. Димитров, і це означало, що шлях до так званої диктатури пролетарату розчищався швидко і ефективно, а комуністи переходили до монопартійної влади в країні. В значній мірі завдяки Димитрову Болгарія, як ніхто, послушно слідувала радянській моделі тоталітаризму.

Курс на встановлення в країні тоталітаризму закріпила прийнята в грудні 1947 р. нова конституція, згідно якої вся влада “переходила” до рук народу, властність ставала народною, а земля того, хто її обробляє. Комуфляжні лозунги та стереотипи прикривали тоталітарний характер влади нових правителів, номенклатурний режим партійних та державних чиновників. Так звана народна власність стала працювати на задоволення їх інтересів. Таким чином заходи, проведені в 1946-1947 рр. в Болгарії, в кінцевому результаті привели до тоталітаризму, хоча комуністична пропаганда подавала їх як заходи, що здійснюються в інтересах народу.

Болгарія та перебудова в СРСР

Горбачовська перебудова та економічна криза II половини 80-х років спонукали болгарське керівництво до манервів в межах системи. В 1986 р. всі галузеві міністерства були скасовані, а Державний плановий комітет перетворено в Державну планову комісію. В січні 1989 р. прийнято рішення про скорочення видатків на оборону.

Горбачовська перебудова Живкову та оточенню явно була не до вподиби. В березні 1988 р. на прийомі молодих письменників в своїй резиденції Т. Живков буквально вибухнув на одне із запитань: “Про що говоримо? Про перебудову в Радянському Союзі? Та вона як тайга, вверху шумить, а внизу нічого не чути. Там піднімається брудна політична піна. І ми не дозволимо переносити цю брудну політичну піну на вас”. Відмова СРСР від ролі сторожа соціалізму вибивала головну опору з-під тоталітарних режимів країн ЦПСЄ, в тому числі й Болгарії.

3. Великобританія

Наслідки війни для Англії. Внутрішня

та зовнішня політика лейбористів

Друга світова війна для Англії була тріумфом і трагедією. З одного боку, Англія була в числі переможців, а здругого, - перемога виявилася “пірровою”. Англія втратила 25 % національного багатства, 30% торгового флоту, зовнішній борг складав 3,335 млрд. ф.с. Послабились зв’язки з колоніями. В 1947р. експорт США в британські колонії на 70% перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко. Ріст виробництва складав не менше 6% на рік. Уже в 1947р. англія досягла довоєнного рівня виробництва. Її доля в промисловому виробництві капіталістичного світу склала 11,9%. Швидкість післявоєнній відбудові сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначалися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1946, 1951 рр.) дуже скоро змусили вдаватися до системи державного регулювання економіки.