Німеччина в ІХ–ХІ ст.

Влада герцогів була великою. Вони тільки іноді підтримували королів – там, де заходи, що проводились короною співпадали з їх інтересами, або там, де корона забезпечувала їх привілеї та господство над населенням герцогства. Влада герцогів призвела до того, що королі стали возводитися на трон лише зі згоди герцогів, і німецька корона стала обраною. Лише сильним та великим королям вдавалось зламати могутність герцогів та й те лише на деякий час. Розвиток феодального устрою призвів до того, що в Німеччині значення і авторитет корони впали, і країна врешті перетворилась в комплекс багатьох князівств. Герцогів оточував натовп вассалів- середніх і малих феодалів. Поступово складалася феодальна ієрархія.

Каролінги правили країною до 911р., коли помер, не залишивши потомства, король Людовік Дитя, і з`їзд німецьких князів вирішив зі свого середовища нового государя. Вибір пав на герцога Франконії Конрада, який став першим обраним королем Німеччини. Принцип обраності королівської влади зберігався дев`ять століть. Віднині вступ короля на трон залежав від згоди могутніх феодальних володарів. Тільки тимчасово сильним і енергійним монархам вдавалося закріпити трон за членами своєї родини, при житті добиваючись згоди князів та церкви на це та роблячи сина соправителем королівства.Конрад І вісім років провів в боротьбі з герцогами, які не визнавали ані його влади, ані його інтересів. Очевидно, що до кінця правління намітився компроміс короля з його супротивниками, так як перед смертю Конрад рекомендував герцогам обрати на престол свого найзаклятішого ворога – герцога Саксонії. Князі вважали за благо дотриматися пораді і обрали Генріха І Птахолова (919 – 936)*

* Його дивне прізвисько неясне. Легенда про те, що посланці герцога застали Генріха за ловлею зябликів, була придумана з тим, щоб пояснити, це прізвисько.

Походи проти слов`ян. Боротьба з угорцями.

Генріху І та його потомству вдалося забезпечити трон за своєю династією на протязі століття.

Генріх І і в особливості його син Оттон І (936 – 973) були енергійними та волевими людьми. Вони змогли значно укріпити авторитет центральної влади та підкорити собі непокорних герцогів. Оттон І сміливо йшов на подроблення герцогств, роздаючи великі землі своїм родичам.

Важливою була опора саксонських королів на церкву. Королі покровительствували духовним феодалам, розширюючи їх володіння та осиплюючи монастирі і єпископства щірими дарами. Оттон І роздав єпископам величезні привілеї, визнавши за ними права феодальних сеньйорів у їх округах (так звані “Оттонові привілеї”). Єпископський округ ставав віднині імунітетним, тобто на нього не поширювалися акти державної влади. Єпископи отримали повну юрисдикцію в своєму окрузі. “Оттонові привілеї” поставили вище духовенство (князів церкви) у виняткове становище та укріпили і без того величезну владу церкви. Незабаром світським фердалам довелось на собі випробувати негативні наслідки непомірно возвишення церкви.

Саксонські герцодами, ставши королями Німеччини, направили феодальну агрессію проти східних сусідів – полабських слов`ян.

Полабські слов`яни зберігали ще первіснообщинний устрій, і їх політична організація не виходила за рамки союзу племен. Відсутність держави і політичної єдності у сусідів дозволили феодальній Німеччині за могутної підтримки церкви (слов`яни зберігали язичництво) отримати низку перемог над роздробленими слов`янськими племенами. Генріх І підкорив сербів-лужичан, дійшов до Лаби, підкорив гаволян, шпровян (які жили по берегах річок Гавели та Щпрови – сучасної Шпрее), здійснив низку походів проти лютичів, завоювавши частину їх земель. Слов`янські племена повмнні були платити важку данину, на їх землях будувались монастирі, бурги (замки), створювались колонії німецьких поселенців. Німецькі феодали проявили по відношенню до слов`ян жорстокість, незвичну навіть на ті часи, нещадно винищували населення, нищили посіви, спалювали селища.

Вассалом Німеччини (щоправда, формально) визнав себе польський князь Мешко.

Агресія проти Данії призвела до захоплення німецькими феодалами Шлезвіга, чим був забитий клин між полабськими слов`янами та їх союзниками в боротьбі з німецькими феодалами – данцями.

Іншим важливим напрямом зовнішньої політики були війни з угорцями (мадь`ярами). Угорці, що прийшли з степів Азії в Центральну Європу на прикнці ІХ ст., осіли в Паннонії, звідки почали здійснювати розорювальні набіги на землі сусідів. Боротьба з угорцями була важка, легка та мобільна кіннота угорців швидко поверталась у рівнини Паннонії, залишаючи після себе пожежі та руїни. Генріх І провів реформу маломобільного та малодисциплінованого феодального війська, створивши кінні панцирні загони, і взявши від угорців тактику кінноти. На кордонах з угорцями будувались бурги з гарнізонами.