ООН

Саме адміністративні спілки виявилися найбільше підхожою формою розвитку міжурядових організацій.

По уяві і подобі адміністративних спілок, головною задачею яких було співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в плині цілого сторіччя. [3, ст.52]

Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і призвела до розпуску багатьох із них. У той же час усвідомлення згубності світових війн для всієї людської цивілізації вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації з метою запобігання війн.

Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання війн і підтримки миру займала розуми людства віддавна.Один із таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не ставши ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.

У цілому за час від першої то другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухався дуже повільно.

Друга світова війна в силу її масштабів, методів терору, застосовуваних фашистськими арміями, дала потужний поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.

На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виник, по суті справи, із перших днів війни.

У науковій літературі існують розбіжності про те, хто із союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обоснованно посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.

Проте,14 серпня 1941 р. президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися “працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі”. Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії.

Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації.

25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили.

З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Денем ООН.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році.

У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність заснування в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть бути всі такі держави - великі і малі» .[8]

Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва. Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготування нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях.