Всесвітня історія

Універсальним вираженням цих потреб став гуманізм Відродження, однак культура, наука, навчання були доступні вузькому колу людей і не могли сприяти перемозі нового ладу.Духовне життя того часу визначала релігія. Тоді чому ж церква не змогла дати відсіч виклику часу? Чому не протистояла протестантизму? Тому, що протестанти легко і доступно дали відповідь на виклик історії: католицьку церкву треба відкинути тому, що вона аморальна, а отже, безбожна!

Католицька церква, маючи владу над Західною Європою і незліченні багатства, виявилася в сумному положенні. Виникнувши як рух принижених і поневолених, бідних і гнаних, християнство в середні століття стало пануючим. Безроздільне панування католицької церкви у всіх сферах життя привело в підсумку до її внутрішнього переродження і розкладання. Доноси, інтриги, спалення на багатті й ін. діялися ім'ям учителя любові і милосердя - Христа! Проповідуючи смиренність і помірність, церква непристойно багатіла. Наживалася на усьому. Вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу.

Заклик до реформи був обумовлений безліччю причин. У 14 – початку 15 століття Європа переживала ряд серйозних внутрішніх потрясінь. Почалася в 1347р. епідемія чуми, яка “скосила” третину населення Європи. Через столітню війну і серію конфліктів між Англією і Францією (1337-1443) великий потік енергії виявився спрямованим на військові підприємства. Церковна ієрархія загрузла у власних протиріччях і заплуталася в мережах міжнародної політики.

Вище католицьке духівництво на чолі з папою претендувало на те, щоб установити свою політичну гегемонію, підкорити собі усе світське життя, державні інститути і державну владу. Ці притензії католицької церкви викликали невдоволення навіть серед великих світських феодалів. Ще більш почувалася незадоволеність політичними притензіями церкви з її пропагандою презирства до світського життя в середовищі жителів міст що розвиваються і багатіють.

У той же час початок Ренесансу породило нове бачення людини в літературі і мистецтві. Відродження інтересу до людських емоцій, форм, різних галузей людського розуму, найчастіше наслідування давньогрецьким зразкам стало джерелом натхнення в різних областях творчості й заключало в собі виклик традиціям середньовіччя.

Наприкінці 14 – 15 століття стали помітні ознаки занепаду католицької церкви. У “Атласі християнської Церкви” Імон Дафі перелічує деякі з цих ознак:

Корупція і нерівність.

Неосвічене парафіяльне духівництво.

Занепад чернецтва.

Але були і позитивні моменти:

Реформаторські групи.

Проповідь.

Сильний общинний елемент серед мирян.

У 1244р. ченці міста Дурхем, Англія, повинні були віправити 7132 меси. Говорять, що Генріх VIII у 16 столітті замовив 12 тисяч мес, по 6 пенсів за кожну. В умовах зміни економіки, коли гроші усе більше ставали мірою всіх цінностей, порушилися пропорції між духовними актами і їхнім матеріальним забезпеченням.

Аналогічні проблеми були зв'язані з індульгенціями, що викликали масу протиріч. Індульгенція являла собою папський декрет, що забезпечував людині звільнення від покарання за його гріхи в чистилище (вона не давала прощення, тому що останнє вимагало покаяння). Спочатку індульгенції давалися за здійснення духовних подвигів. Так папа Урбан обіцяв їхнім учасникам хрестового походу 1045р. Однак до початку 15 століття індульгенцію, хоча б неофіційно, можна було придбати за гроші, потім пішли нові порушення, коли папа Сикст IV дозволив здобувати індульгенції для померлих родичів, що нудяться в чистилище. Поширилася купівля-продаж церковних посад (симонія). Багатьом єпископам і священикам, які жили неховаючись з коханками, відпускалися гріхи, якщо вони вносили плату за співжиття, “колискові гроші” за незаконнонароджених дітей і т.п. Це, природно, породжувало серед мирян недовіру до кліру. Вони не відмовлялися від таїнств, але іноді охоче зверталися за їхнім здійсненням не до своїх парафій, а до священиків, що мандрували. Вони здавалися їм більш благочестивими, і продовжували звертатися до альтернативних форм прояву релігійного почуття.