Реформація в Англії

ВСТУП

У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Аналогічно спроби приватних осіб у XIV-XV ст. (Викліф в Англії, Гус у Чехії, Савонарола в Італії) також не принесли успіху. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Ф.Энгельс визначив революціонізуюче протікання реформаторського руху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Ця характеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічні революційні риси містяться в кожнім антифеодально орієнтованому реформаторському русі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства, класу буржуазії яка народжувалася.

Особливості реформації в Англії

Актуальність. Реформація - загальноприйняте позначення суспільно – релігійного руху початку 16 ст., що охопив майже всю Європу. Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії, філософії, ідеологію цивільного суспільства, заклавши вихідні принципи взаємин індивіда, групи і соціуму. Реформація стала духовною відповіддю на кризу, кинута людському духу соціально-економічною і культурною ситуацією 16 ст.

Процес подолання середньовічної схоластики в принципі здійснювався двома шляхами: з одного боку, через Ренесанс, а з іншого боку - через європейську реформацію. Обидві течії відрізняються одна від другої способами критики середньовічної схоластики, однак обидві вони виражають необхідність знищення створення основ філософії нового часу. Течії мають загальну середньовічної філософії й ідеології, виступають як прояв її кризи, утворюють передумови історичну основу - вони поступово «визрівають» у надрах феодалізму з його натуральним виробництвом.

Удосконалювання знарядь праці і спеціалізація вели до зародження безлічі поселень і міст, що швидко росли і розвивалися, поступово звільняючись від гніта феодалів, ставали незалежними. Потреба в розвитку продуктивних сил дає поштовх досвідченому пізнанню природи, а потреба у вільній праці незалежного працівника породжує нові представлення про людину, його свободи і достоїнства.