ДЕРЖАВА І ПРАВО СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Великий Індійський півострів у доісторичні часи мав населення темної барви. Його останками є дравіди, що дотепер живуть у південному Декані. Але в різні часи напливали сюди різні племена із Середньої Азії, так що расовий характер Індії є доволі мішаним. У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони “арія”, що означає “шляхетно уроджені”. Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділілися на роди й племена та підлягали королям, що мали спадщинну владу. Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – “брахманів”, войовників – “кшатрія” та хліборобів – “вайшія”. Місцевих жителів вони частково винищили, та завоювали і зробили невільниками – “шудра”. Пізніше цей класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – “парія”. Потворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню цивілізацію. Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з податкообкладанням.

Таким чином на базі родоплеменних колективів виникають державні утворення, не великі за територіальною ознакою, форма правління монархія, абсолютна республіка. Суспільний устрій характерезується нерівністю.

Арії шанували спочатку одного найвищого бога, що звався Діаус або Діауспіта (те саме, що й грецький Зевс і римський Юпітер). Пізніше найбільшої шани зазнавала трійця богів – “трімурті”:

Брахма- що уявляв собою все життя;

Вішну – опікун людей;

Шива – божество, що все нищить і потім наново творить життя.

Індійські жерці уявляли собі божество як духовну силу, що проникає весь світ, творить його й усе наново відроджує. Такий світогляд названо пантеїзмом (або теопанізмом, як це означують деякі дослідники). З ним в’язалися вірування в мандрівку душ. По смерті людини душа переходить у якесь друге єство – другу людину, звіра, рослину. Ступінь підвищення чи пониження залежить від суми добрих чи лихих справ померлого, що зветься “карма”. тільки по довгому часі людина кінчає своє коло життя – “самсару” – доходить до визволення – “нірвани”. Віра в мандрівку душ поглибила різницю між суспільними класами Індії: брахмани вважали себе за священний стан, що найскоріше осягає спасіння, інші верстви мусили проходити довгу мандрівку, - чим хто нижчий тим довшу. Життя й релігію Індії в найдавніші часи пізнаємо із старовинних пісень, званих веда (“знання”). Найстаріша їх частина зветься “Рігведа” – (“знання пісень”).

Згідно релігійного вірування бог-творець – брахма створив брахманів із своїх уст, шатріїв з рук, вайшів з стегон і шудри із ступнів. Для кожної варни були своя драхма (закон життя).

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Засновником нової релігії був сідхартха (560-480 рр. до н.е.) – син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення. За прикладом аскетів – йогів, яких в Індії було багато, він подався на мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним вправам. По кількох роках він виступив як Будда (“освідчений”) із новою наукою.

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і акосмізм – це значить заперечував існування божества, душі й навіть світу. Бог, світ і людина – це тільки сума фізичних і психічних явищ у постійнім, нескінченнім перепливі (“самсара”). Цей рух без відпочинку є найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку нірвани, до якого людина повинна стреміти. Будда проголосив “чотири благородні правди” :

перша – все життя є страждання;

друга – люди з несвідомості прив’язуються до життя;