Паризька мирна конференція
Імператорський уряд прагнув укласти мир на основі «14 пунктів Вільсона», але союзники зажадали повної капітуляції Німеччини. 4 листопада 1918 р. німецька делегація прибула у ставку французького головнокомандувача мар¬шала Фоша, яка розміщувалася у Комп'єнському лісі. Тут німецьким делегатам були продиктовані умови перемир'я, підписані 11 листопада 1918 р. Військові Дії на всіх фронтах були припинені. Перша світова війна закінчилася. Німецькі лідери, щоб пом'якшити гіркоту поразки оголосили, що Німеччину примусила підписати перемир'я революція.
27. Веймарська республіка. Німеччина у першій половині 20-х років.
ЗІ липня 1919 р. Установчі збори схвалили конституцію Німецької респуб¬ліки, яка одержала назву Веймарської (від імені міста, де її було прийнято). В Німеччині була юридичне ліквідована монархія і встановлена республіка. Вся країна ділилася на землі, які мали своє окреме законодавство, свої ландтаги. Центральний уряд дістав дуже широкі права у порівнянні з конституцією 1879 р. Особливі повноваження мав президент, який міг відмінити всі демо¬кратичні свободи, видавати надзвичайні закони, застосовувати збройні сили у випадку внутрішньої політичної кризи. Важливим пунктом Веймарської конституції було положення про недоторканість приватної власності.Німецький післявоєнний уряд міг що завгодно обіцяти своєму народові, окрім поліпшення його життєвого рівня. Втрата вугільних шахт та металур¬гійних заводів Лотарінгії, згортання військової промисловості, демобілізація армії викликали масове безробіття. Країна потребувала промислової сировини, продовольства, палива. Величезний внутрішній борг, бюджетний дефіцит спричинили інфляційні процеси. Посилилося зубожіння народних мас. Водночас власники німецьких банків та концернів протягом 1919—1923 рр. перевели за кордон понад 15 млрд. марок у золотій валюті.
Складне економічне становище посилювало соціально-політичну дестабілі¬зацію німецького суспільства. Проти правих соціал-демократів та республікан¬ців, силами яких був сформований післявоєнний уряд Німеччини, виступило ряд так званих «добровольчих формувань» й таємних воєнізованих товариств: бригада Ерхардта, Балтійська оборона, загони Хейдебрека, Россбаха, товариства «Консул», «Вікінг» тощо. Вони формувалися з офіцерів і унтер-офіцерів кайзе¬рівської армії.
Заходи Г.Бауера 1920 р. щодо скорочення рейхсверу спричинили заколот монархічне настроєних сил опозиції. Повстання «Чорного рейхсвера» очолив генерал Лютвіц. ІЗ березня 1920 р. його загони добровольців зайняли Берлін. Президент Еберт не зміг зупинити змовників і втік з столиці. Путчисти сфор¬мували свій уряд на чолі з поміщиком Каппом. Проте монархістам не вдало¬ся втриматися при владі. Невдовзі путч розгромили загони Червоної гвардії, утворені повсталими робітниками Берліну.
Путч Каппа-Лютвіца спричинився до загальнонімецького страйку, який в Рурі переріс у збройне повстання. Заходами новообраного глави уряду Г.Мюллера страйк було припинено, загони Червоної гвардії виведені у ней¬тральну зону. Це дало змогу урядовим військам здійснити жорстоку розправу над робітниками Руру. Проте повстання та страйки не припинилися.
Так, у Середній Німеччині в березні 1921 р. знову загострилося соціально-політичне становище, що призвело до збройних сутичок між поліцією і робіт¬никами, яких підтримували ліві сили. Саксонія стала ареною жорстоких боїв, що тривали цілий місяць.
У зовнішньополітичній діяльності німецький уряд також зазнавав невдач. Німеччина відмовилася платити репарації державам-переможницям, і це призвело до окупації на початку 1923 р. Руру франко-бельгійською армією. Французький контроль над багатим Руром негативно позначився на економіці Німеччини. Різко знизився видобуток вугілля і виплавка чавуну, що спричини¬ло закриття фабрик і заводів, масове безробіття. Зросла інфляція, що викликало робітничі страйки по всій країні. Цим вирішили скористатися як ліві, так і праві політичні сили, які почали звинувачувати уряд у некомпетентності. Комуністи приступили до організації «червоних сотень», створення контроль¬них комісій. 11—12 серпня 1923 р. розпочався загальнонімецький страйк, і уряд Куно був повалений. Йому на зміну прийшов уряд Штреземана, який репрезентував демократичні партії і частину соціал-демократів. У середині 1923 р. найбільш запеклі зіткнення розгорнулися в Саксонії, де комуністам на чолі з Е.Тельманом вдалося сформувати робітничі загони і почати рішучі бої з урядовими військами. Тільки після того, як уряд кинув проти них додат¬кові сили рейхсверу, виступи були придушені. Комуністичну партію заборони¬ли,
В цей час велику популярність здобула Націонал-соціалістична робітнича партія (фашистська), якою керував Адольф Гітлер. 8—9 листопада 1923 р. у Мюнхені фашисти організували путч і захопили уряд Баварії, закликаючи до походу на Берлін. Але частини рейхсверу розігнали фашистські загони, А.Гітлера заарештували і засудили на п'ять років тюрми. Проте через рік він був звільнений.