Густав І Адольф і перехід до армії

Втім, Густав Адольф не обмежив реформи лише артилерією. До цього діяча мушкети і інша легка вогнепальна зброя природньо заряджалися окремо порохом, окремо кулею. Шведський король став першим, кому впало на думку об’єднати ці дві складові в єдиний мішочок – картридж, прототип сучасного патрона. Зменшивши також вагу мушкета з 15 до 11 фунтів Густав досяг подвоєння швидкості вогню до одного постріла на хвилину.Однак, це стало лише прелюдією до кардинальних реформ у піхоті. Знизивши кількість пікінерів і відповідно збільшивши мушкетерів, Густав розташував їх у відносно тонкі лінії, не більше 6 людей у товщину, що дозволило йому значно розтягнути фронт. Ймовірно наслідуючи досвід римських легіонів, король як правило застосовував в бою дві таких лінії, залишаючи треттю у резерві. Основною тактичною одиницею став ескадрон, або батальйон, що складався з 408 солдат – 216 пікінерів і 192 мушкетерів. Центр тримали пікінери, а на флангах стояли по 96 мушкетерів. Мушкетери вели постійний вогонь (3 ряди стріляли – 3 перезаряджали), а пікінери мали боронити їх від наскоків ворожої кавалерії. З цією метою Густав, скоротивши списи пікінерів з 16 до 11 футів, оббив кінцівки списів металом, щоб спис не можна було відрубати мечем, а самих пікінерів озброїв легшим панцирем, щоб вони могли швидше пересуватися. Ще 96 мушкетерів додавалися до ескадрону, але постійно були зайняті у рекогнісцировці, варті і т.п., тому в ескадроні їх маже не бачили. 3 – 4 ескадрони об’єднували в бригаду – постійне військове утворення.

На початку XVII сторіччя вирішальною силою на полі бою, як і сотні років раніше, залишалася лицарська кавалерія. Однак, Густав Адольф, передбачуючи згубні для лобового кавалерійського удару наслідки своїх нововведень, визначив кавалерії нову роль, яку вона продовжила виконувати до свого остаточного зникнення у ХХ ст – роль шахматного коня, роль несподіванних флангових і тилових атак, рейдів по комунікаціях і магазинах супротивника, при чому основний акцент робився не на потужності, а на швидкості і несподіванності. З цією метою у кіннотника відібрали меч, натомість, надали йому шаблю і пістоль. Наближуючись до ворога, кавалеристи разом стріляли з пістолей, а потім рубили його у капусту. Крім того кіннота широко застосовувалася як засіб додаткового захисту артилерії і мушкетерів, вразливих під час перезарядження вогнепальних пристроїв.

Таким чином типовою побудовою війська Густава І Адольфа була така схема:

Втім, звичайно, кожна конкретна бойова ситуація вимагала своєї специфіки.

Ще одним досягенням шведського монарха стала нова концепція тактичної взаємодії. Він першим став тренувати артилерію, піхоту і кавалерію рівнозначно співпрацювати одне з одним і разом досягати перемоги. Дисципліна в його військах нагадувала давньоримську. З перших днів новобранець мав тренуватися без кінця і відпочинку. Щомісяця голови загонів читали солдатам “Положення про Війну”. Покарання були важкими, однак вперше регулярна зарплатня складала більшу частину грошових надходжень, отож між 1611 і 1630 роками у Швеції постала перша в Европі професійна армія.

Густав І Адольф безперервно брав участь у європейських війнах (1613 – 1617 – відвоював у Росії останній клаптик Прибалтики, 1617 – 1619 – відібрав у Польщі Лівонію північніше р.Двіна), але найбільшим випробуванням для реформованої шведської армії стала Тридцятирічна війна. Влітку 1630 року шведські війська висадилися у Померанії. Не вдаючись до подробиць перебігу маневрів та дрібних сутичок, проаналізуємо першу битву, в який зійшлися 26-тисячна армія Густава Адольфа посилена 16-тисячним загоном саксонців під проводом Яна Георга Саксонського і 36 тисячна імперська армія графа Тіллі. Сталося це 17 вересня 1631 року під Бреітенфелдом неподалік Лейпцига.

Досвідчений Тіллі розташував на лівому фланзі кінноту Годфрида Паппенхейма, а сам із добірними військами вирішив натиснути на саксонців. Важка артилерія розпочала згубний вогонь по шведських лавах. Під безупинним вогнем Густаву вдалося об’єднати на правому фланзі артилерію кінноти в імпровізовану батарею, а в центрі вишикувати шведську і союзну німецьку піхоту, прикриту важкою артилерією. На лівому фланзі розташувалися саксонці (переважно погано тренована піхота). Використовуючи перевагу у кавалерії Тіллі розпочав атаку одночасно двома флангами, особисто очоливши наступ на саксонців. Саксонці не витримали і побігли, оголивши шведський центр. В той же час відважний Паппенхейм спробував повторити успіх командуючого, але несподіванно попав під вогонь шведської легкої артилерії. У блискавичній контратаці Густав Адольф розгромив ліве крило імперців і захопив важку артилерію, яку наступаючий Тіллі залишив позаду. Сам Тіллі не зміг з ходу опрокинути центр шведів, які, швидко повернувши гармати на лівий бік, вперто відбивали численні атаки корпусу Тіллі. Нарешті, особисто Густавом Адольфом керований наступ шведської кавалерії разом із вогнем захоплених імперських гармат спричинив паніку у рядах супротивника і панічну втечу. Перемога короля була повною!

Важливим у цій битві окрім політичних наслідків було революційне новезастосування артилерії. Протягом бою шведам вдалося розвернути свої гармати на 90 і таким чином звести нанівець тактичну перевагу Тіллі, коли він опрокинув сасонців і зайшов з лівого флангу. Крім того до поразки відділів Паппенхейму слід додати психологічний фактор, коли атакуючі імперські кавалеристи зіткунулися із легким проте щільним гарматним вогнем там, де гармат не мало бути, а згодом їх супротивники – шведські вершиники застосували вогнепальну зброю – пістолі, які нанесли чималих втрат у ворожих лавах. Те, що під кінець бою Тіллі через іммобільність артилерії втратив всі свої гармати, а шведи вільно пересували артилерію по всьому полю, також свідчило про безумовну перевагу нового типу армії.