СРСР 1964-1991 рр
Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства Украї¬ни були зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції ви¬роблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяль¬ність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.
Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фон¬доозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік. У ряді регіонів України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.
В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господа¬рювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агрооб'єд-нання. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колектив¬ного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного са¬дівництва, створенню афарних цехів, підприємств та організацій.
В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Цс було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори пла¬нування підштовхувало підприємства до збільшення своїх прибут¬ків не за рахунок ефективності та якості роботи, а за рахунок підвищення цін. А це неминуче призводило до повного ігнорування інтересів споживача, неконтрольованого зростання грошових вип¬лат на виробництві, порушення договірних зв'язків.
Від стану економіки залежала ефективність соціальних прог¬рам. Ще на початку реформістських процесів планувалася розробка спеціальної програми соціальної перебудови. Передбачалося інтенсив¬не нарощування виробництва товарів народного споживання й обсягів платних послуг населенню, перепрофілювання з цією ме¬тою багатьох підприємств важкої промисловості, воєнно-промис¬лового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази основних говаровиробничих галузей. Велику роль у розв'язанні соціальних проблем мали відіграти самі підприємства та місцеві органи влади.
Слід відзначити певні досягнення на цьому шляху. Так, темп приросту інвестицій, спрямованих на невиробниче будівництво, в Україні майже удвічі випередив збільшення виробничих капіталь¬них вкладень. В результаті цього з'явилася можливість більш акти¬вно здійснювати будівництво житла, шкіл, дитячих дошкільних закладів, лікарень. Переважна частина житла будувалася господар¬ським способом. Розпочалася приватизація квартир. Здійснювались централізовані заходи щодо підвищення заробітної плати працівни¬кам охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури. Були передбачені додаткові пільги по оплаті праці у вугільній промисло¬вості.
Підприємства отримали можливість підвищувати заробітну пла¬ту, соціальне захищати своїх працівників за рахунок власних ресур¬сів. Однак, як виявилося, цей процес мав і зворотний бік. Уряд СРСР після 1987 p. прийняв 11 постанов про підвищення заробітної плати, але без будь-якої компенсації в обсягах виробництва. За два роки (до літа 1989 p.) грошові доходи населення зросли на 105 млрд. крб. або на 23%, тобто приблизно на стільки ж, на скільки за попередні сім років. До цього слід додати неотоварені карбованці, які вже мало населення. Результатом стало те, що в Україні, наприклад, грошова маса без забезпечення товарами збільшилася на 10 млрд. крб. А це викликало різке розбалансування споживчого ринку. Поряд з цим спостерігався активний вивіз товарів за межі республіки, поширюва¬лася спекуляція, запанував "чорний ринок". Усе це болісно відбива¬лося на інтересах більшості споживачів, перш за все соціальне слабо захищених верств населення.
В Україні з 1 січня 1991 p. було розпочато реформу цін. Але введення нових закупівельних й оптових цін, які стосовно товарів народного споживання часто перевищували діючі роздрібні, ство¬рило для більшості промислових підприємств критичну ситуацію. Це призвело до порушення госпрозрахункових відносин при реалі¬зації продукції, і як наслідок — до порожніх полиць магазинів.
Довелося запровадити нові державні фіксовані, регульовані й вільні роздрібні ціни. Цей вимушений, досить непопулярний серед народу захід не розв'язав усіх проблем.
З 1 листопада 1990 p. уряд України з метою захисту споживчо¬го ринку республіки, посилення боротьби зі спекуляцією, тіньовою економікою був змушений тимчасово запровадити (до насичення ринку товарами) продаж продовольчих і непродовольчих товарів, а також продукції виробничо-технічного призначення з використан¬ням картки споживача з купонами. Однак цей захід очікуваних результатів не дав.