Історія інквізиції
СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ ПЕРЕД УТВОРЕННЯМ ІНКВІЗИЦІЇ
Людству завжди приходилося не солодко, а у час, який передував утворенню інквізиції, людям було і зовсім погано. Величезні побори феодалів церковна десятина і збори з боку держави примушували людей, які належали до класу, пізніше названому третім станом, трудитися в поті чола щоб здобути собі хліб насущний. І відразу поруч існував шар людей, які належали до християнської церкви. Ченці, священики, єпископи, абати, кардинали, диякони і безліч інших існували як би в окремому світі. Вони не платили зовнішньому світу абсолютно ніяких податків, були вільні від феодальних повинностей і непідсудні світським судам. Більш того існувало таке вираження: "Останній служитель церкви коштує набагато більше будь-якого государя". У початковий період свого існування церква була гнана, послідовники її дуже фанатичні, але в більш пізні століття свого існування церква перетворилася з гнаної секти однієї зі східних релігій у величезну тоталітарну організацію. А тоталітаризм у будь-якому прояві не терпить ніякого інакомислення. В епоху феодальної роздробленості безліч єпископів по всій Європі, особливо в німецьких князівствах, було світськими государями. Це спричинило за собою цілий ряд зловживань, і в остаточному підсумку привело до різкого падіння авторитету церкви. (не випадково величезна частина німецьких держав з радістю прийняло протестантизм, на противагу Чехії, що зберегла вірність католицтву не дивлячись на хрестові походи проти гуситів).
Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа почате групою фанатично набудованих подвижників у фіналі вироджувалися через навалу людей, що приєднанням до цього починання переслідували свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. Це не означає, що не залишилося в церкві людей подібних св. Франциску чи св. Домініку, але їхня кількість у загальній масі виявилося незначним. Падіння вдач серед служителів церкви досягло небувалого розмаху. Багаті прелати мали в підпорядкуванні цілі армії, вели війни із сусідніми феодалами, грабували околишнє населення непомірними податками приводячи у виправдання Священне Писання (написане на латині і недоступне в той час більшості населення), мали гареми і взагалі поводилися не згідно із саном. В інших місцях навпаки існувала практика пограбування єпископів нижчестоящими священиками, як приклад можна привести такий факт один з єпископів Лангедока був примушений сам мити годувати і запрягати свого мула, у якому складалося все його майно. Варто згадати так само про практику продажу церковних посад. Найвищі положення в церковній ієрархії займали люди абсолютно неварті подібної честі. Існувала можливість здійснення покаяння за дорученням, також можна було вступити за дорученням у шлюб. Чернечі ордена більше нагадували розбійницькі кубла, тому що будь-який, навіть самий закоренілий злочинець міг уникнути відповідальності за вчинене шляхом вступу в той чи інший чернечий орден. Як справедливо зауважує Генрі Чарльз Чі у своїй книзі "Історія Інквізиції" чернецькі ордена були настільки багаточисленні і впливові що і на них лежить відповідальність у подібному падінні норовів. Приймаючи в увагу все перераховане вище не дивно що священнослужителі довго пручалися целібату (повній безшлюбності). Подібна розпуста зустрічала активне неприйняття з боку населення. Церква, що проповідувала заповіді Ісуса Христа, сама ж і порушувала їх у першу чергу. Саме по цьому єресь у момент свого виникнення зустріла дуже гарний прийом із сторони місцевого населення.
ЄРЕСЬЦерква, що стояла так далеко від свого ідеалу і так що недбало відносилася до своїх обов’язків опинилась перед новою, грізною небезпекою, яка загрожувала у корені підірвати її могутність. Ця небезпека пробудження свідомості в масах. Цей рух починається вже в XII столітті, пізніше воно зробило Європу центром науки, мистецтва і взагалі одним з основних центрів світової цивілізації. Само собою цей розвиток не могло не супроводжуватися виникнення сумнівів і критики існуючого порядку. Як тільки люди почали розглядати й обговорювати питання, навіть згадувати про які раніш не приходило в голову, вони з неминучою очевидністю відзначили величезну прірву, що лежала між навчанням Церкви і діяннями її служителів, між поводженням священиків і ченців і даними ними обітницями. У кращих школах Європи учні вивчали давньогрецькі, арабські, древнєєврейському рукопису і черпали з цих щедрих джерел нові ідеї, поняття, знання. Хрестові походи теж зіграли в цій справі немаловажну роль. Древні рукописи, що перевозилися через море, витвори мистецтва і культури усе зіграло свою немаловажну роль у цій спробі відродження. Відбувся могутній сплеск інтересу до наук: таким як фізика, хімія, геометрія, астрономія. Церква прекрасно розуміла всю небезпеку, що несе із собою розвиток наук. Але ще велику небезпеку являло собою відродження Римського права. Люди з подивом побачили що існує разюче проста й у теж час справедлива система правосуддя з, що не йшли ні в яке порівняння громіздка, несистематизована система канонічного права і груба подоба правосуддя феодального звичайного права.
Що з'явилися в цей час єресі різко відрізнялися від раніше існувавній єресей, вигаданих високовченими богословами за допомогою схоластичних прийомів. Єресь цього періоду спочатку поширювалася в масах простого народу і вже пізніше порозумівалася й улаштовувалася ученими єретиками. А тому що, що природно, бідна і пригноблена маса складала велику частину парафіян, те й удар нанесений злиденними проповідниками був особливо сильний.