Династія Романових

Але ледь він устиг покинути столицю, як перші ознаки хвилювання почали виявлятися в робочих кварталах столиці. Заводи забастовали, і в такі дні рух швидко виріс. Забастовало 200 тисяч чоловік. Населення Петрограда піддавалося протягом зими великим позбавленням, тому що внаслідок браку рухливого складу, перевезення продовольства і палива було сильно утруднена. Натовпи робітників потребували хліба. Уряд не зумів ужити заходів для заспокоєння шумування і лише дратував населення репресивними поліцейськими мірами. Прибегли до утручання військової сили, але усе полки були на фронті, і в Петрограді залишалися лише запасні частини, що навчалися, сильно розкладені пропагандою, організованої лівими партіями в казармах, незважаючи на нагляд. Відбулися випадки непокори наказам, і після трьох днів слабкого опору війська перейшли на сторону революціонерів.

У Ставці спочатку не віддавали собі звіту про значення і масштаб подій, що розгортаються в Петрограді, хоча 25 лютого імператор направив послання командуючому Петроградським військовим округом генералу С.С.Хабалову з вимогою: "Велю завтра ж припинити в столиці безладдя". Війська відчинили вогонь по демонстрантах. Але було вже пізно. 27 лютого місто майже все було у руках страйкуючих.

27 лютого, понеділок. (Щоденник Миколи II):" У Петрограді почалися безладдя декілька днів тому тому; на жаль, у них стали брати участь і війська. Огидне почуття бути так далеко й одержувати уривчасті негарні звістки. Після обіду вирішив їхати в Царське Село пошвидче й о першій годині попівночі перебрався у поїзд". У Думі ще в серпні 1915 року був створений так називаний Прогресивний блок партій, що включив 236 членів Думи з загальної кількості 442 членів. Блок сформулював умови для переходу від самодержавства до конституційної монархії шляхом "безкровної" парламентської революції. Тоді в 1915 р., натхнений тимчасовими успіхами на фронті, цар відхилив умови блока і закрив засідання Думи. До лютого 1917 р. обстановка в країні ще більш загострилася через невдачу на фронті, великих втрат у людях і техніки, міністерської чехарди і т.п., що викликало широке невдоволення самодержавством у значних містах і насамперед у Петрограді, унаслідок чого Дума була вже готова зробити цю "безкровну" парламентську революцію. Голова Думи М.В.Родзянко безупинно шле в Ставку тривожні повідомлення, пред'являючи від імені Думи уряду всі нові наполегливі вимоги про реорганізацію влади. Частина оточення царя радить йому піти на поступки, давши згоду на створення Думою уряду, що буде підвласний не царю, а Думі. З ним лише будуть погоджувати кандидатури міністрів. Не дочекавшись позитивної відповіді Дума приступила до створення незалежного від царської влади Уряду. Так здійснилася Лютнева революція 1917 року.

3. Останні дні династії Романових

28 лютого цар направив на Петроград із Могилева військові частини на чолі з генералом Н.И.Івановим для наведення порядку в столиці. У нічній бесіді з генералом Івановим змучений, бюрящийся за долю Росії і своєї родини, схвильований озлобленими вимогам Думи, що бунтує, цар висловив свої смутні і важкі міркування: "Я беріг не самодержавну владу, а Росію. Я не переконаний, що зміна форми правління дасть спокій і щастя народу" . Так пояснив государ свої особисті уявлення Думі на створення незалежного уряду.

Військові частини генерала Іванова були затримані революційними військами на шляху в Петроград. Не знаючи про провал місії генерала Іванова, Микола II у ніч із 28 лютого на 1 березня теж вирішує виїхати зі Ставки в Царське Село.28 лютого, вівторок. (Щоденник Миколи II): "Ліг спати в трьох із чвертю часу ранку, тому що довго говорив із Н.И.Івановим, що виїзджає в Петроград із військами оселити порядок. Пішли з Могилева о п'ятій годині ранку. Погода була морозна, сонячна. Вдень проїхали Смоленськ, Вязьму, Ржев, Лихославль". 1 березня, середа. (Щоденник Миколи II): "Вночі повернули зі станції Мала Вищера тому, тому що Любань і Тосно виявилися зайнятими. Поїхали на Валдай, Дно і Псков, де зупинилися на ніч. Бачив генерала Рузського. Гатчина і Луки теж виявилися зайнятими. Сором і ганьба! Доїхати до Царського Села не вдалося. А думки і почуття увесь час там. Як бідної Алікс повинне бути обтяжливо однієї переживати всі ці події! Допоможи нам Господь!" 2 березен, четвер. (Щоденник Миколи II): "Ранком прийшов Рузський і прочитав свою длинну розмову по апараті з Родзянко. За його словами, положення в Петрограді таке, що тепер міністерство з Думи ніби безсило що-небудь зробити, тому що з ним бореться соціал-демократична партія в особі робочого комітету. Потрібно моє зречення. Рузський передав цю розмову в Ставку, а Олексєєв - усім Головнокомандуючим фронтів. До двох із половиною часів прийшли відповіді від усіх. Суть та, що в ім'я порятунку Росії й утримання армії на фронті в спокої потрібно зважитися на цей крок. Я погодився. З Ставки надіслали проект Маніфесту. Ввечері з Петрограда прибули Гучков і Шульгін, із якими я переговорив і передав їм підписаний і перероблений маніфест. О першій годині попівночі поїхав із Пскова з важким почуттям пережитого. Навкруги зрада і боягузливість, і обман!"

Варто дати пояснення до приведених останніх записів із щоденника Миколи II.

Після того, як царський поїзд був затриманий у Малих Вищерах, Государ розпорядився направитися в Псков під захист штабу Північного Фронту. Головнокомандуючий Північним Фронтом був генерал Н.В.Рузський. Генерал, переговоривши з Петроградом і Ставкою в Могилеві, запропонував царю спробувати локалізувати повстання в Петрограді шляхом угоди з Думою й створення відповідального перед Думою Міністерства. Але цар відклав рішення питання на ранок, усе ще сподіваясь на місію генерал Іванова. Він не знав, що війська вийшли з повиновіння, і через три дні той був змушений повернутися в Могилів.